середа, 5 жовтня 2016 р.

УКРАЇНСЬКИЙ СЛІД У КНЯЖОМУ ПЕРЕМИШЛІ. САКРАЛЬНІ СПОРУДИ

Місто Перемишль належить до вибраного грона найстарших і найкрасивіших міст сучасної Польщі. Його понад тисячолітня історія сприяла збереженню великої кількості унікальних пам’яток. Місто, розташоване у підніжжі Карпат, володіє незабутніми пейзажами вузьких вулиць, вікових будов і веж давніх костелів. За даними Воєводського статистичного уряду в Жешуві, сучасний Перемишль – друге після центру воєводства місто на правах повіту у Підкарпатському воєводстві (площа понад 46 км2). У 2014 р. у Перемишлі проживала 63 441 особа.

Перемишль на рисунку Брауна й Гогенберга, 1618

Однак, протягом своєї історії Перемишль, як і більшість галицьких міст, не був чисто польським містом.
Перепис населення від 31 грудня 1880 р. налічував у Перемишлі 1208 житлових будинків, у яких проживало близько 22 042 жителів. За віровизнанням у місті проживали римо-католики 43,4%, греко-католики 33,8%, 34,7% жидів, 0,5% представників іншого віровизнання. Станом на 30 вересня 1921 р. у Перемишлі налічувалось 2602 будинки, у яких проживало 47958 жителів. Розподіл жителів за віровизнанням такий: 45,7% римо-католики, 15,5% греко-католики, 24,7% жиди. Здавна Перемишль був осідком єпископів римо-католицького і греко-католицького обряду. Події Другої Світової війни цілком змінили національне і релігійне обличчя давнього міста. Вже немає у Перемишлі жидів, зовсім мало залишилося українців. Однак, кожна з націй залишила сакральні споруди – сліди матеріальної культури свого народу. Залишили їх у Перемишлі і українці.
Як зазначає єпископ-помічник Григорій Лакота, найдавніша церква східного обряду у Перемишлі, збудована з тесаного каменю, стояла на старому княжому замку вже в ХІ ст., а може й раніше. Король Владислав Ягайло близько 1412 р., будучи в Перемишлі, передав її на латинський костел, як це описує польський історик Ян Длугош, а в 1470 р. її розібрали. Нову муровану церкву збудували коло 1540 р. і простояла вона аж до 1780 р. Про її вигляд довідуємося з акту канонічної візитації, проведеної перемиським єпископом Атанасієм Шептицьким в 1767 р.
Престольна церква св. Івана Хрестителя, збудована близько 1540 р., стояла недалеко львівської брами, на місці, що біля нього сьогодні стоїть міська годинникова вежа (Музей дзвонів і файок.). У церкві був кивот з мощами та трираменний ручний хрест з перцевого дерева, дарунок модавського господаря Олександра і його дружини Роксанди з 1557 р., а також київські єпитрахилі – дарунок Богдана Хмельницького, як про це свідчать о. Никорович у шематизмі єпархії за 1879 р. та о. А. Петрушевич у “Сводній літописі”.



Київські єпитрахилі, даровані перемиській катедрі Богданом Хмельницьким у 1631 й 1650 рр. та трираменний хрест, дарунок молдавського господаря з 1557 р. [5].

Ця церква наприкінці ХVІII ст. перебувала у фатальному стані, так що постала необхідність будови нової церкви. На цю ціль єпископ призначив кошти, зібрані за часів свого попередника, єпископа Онуфрія Шумлянського, збирані на будову духовної семінарії. Спершу А. Шептицький вирішив збудувати вежу-дзвіницю і в 1776–1776 рр. її збудували. Будову провадив кафедральний парох о. Василь Ганчаківський[1].
До будови нової церкви А. Шептицький приступити не встиг, бо в 1779 р. помер. Цього ж року стару церкву розібрали і почали приготовляти для будівництва нової цеглу і вапно. Проект нової церкви створив уже наступний перемиський єпископ Максиміліан Рило.
Проте, несподівано наступила зовсім інша розв’язка цієї важливої і невідкладної справи. Цісар Йосиф ІІ, перебуваючи 1781 р. особисто у Перемишлі довідався про потребу кафедральної церкви для греко-католиків. Губернія згодом повідомила листом перемиське духовенство, що цісар має намір передати греко-католикам церкву й колегію по єзуїтах (сучасна кафедральна греко-католицька церква). Однак, між духовенством переважила думка щоби домагатися передачі колишнього костелу оо. Кармелітів. Тому цісар надвірним декретом з 24 квітня 1784 р. призначив на кафедральну церкву монастирський костел св. Терези, а їхній монастир на резиденцію єпископа і кафедрального духовенства.
Перемиське духовенство ще пробувало довести необхідність побудови парохіальної церкви у Перемишлі, проте отримало відмову. Цим же листом було повідомлено, що 13 серпня 1784 р. відбудеться ліцитація площі й матеріалів старої церкви.



Зовнішній (з добудованою банею) та внутрішній вигляд обновленої греко-католицької кафедральної церкви у Перемишлі [5].

Призначений цісарем на престольну церкву храм кармелітів босих збудував у 1630 р. подільський воєвода Мартин Красіцький за планами італійського архітектора Галєаццо Апіані. Храм романської структури, збудований з твердого матеріалу у вигляді хреста.
Перше Богослужіння у греко-католицькому обряді відправив архипресвітер о. Андрій Якубинський[2]. 5 липня 1785 р. Після передання церкви появилася необхідність побудови дзвіниці. Збудували її з дерева цього ж року, однак вже у 1829 буря її сильно пошкодила, а у 1834 вона остаточно розвалилася. У 1837–1841 рр. збудували нову муровану дзвіницю і вкінці квітня 1841 р. повісили на ній дзвони зі старої вежі. У ці ж роки змінено на сучасний доступ до церкви (раніше були 76 дерев’яних незручних сходин).
До повної обнови церкви вдалося приступити щойно у 1880 р. під проводом крилошанина о. Юзичинського. Реставрацію почали від даху, було вирішено замість маленької вежі спорудити одну велику баню. План і кошторис на неї зробив будівничий Іван Лапинський (22.03.1880 р.). Наступного 1881 р. о. Юзичинський запросив з Відня архітектора Карла Кеніґа (König) з метою оглядин кафедральної церкви і розробки проекту її обнови. Проф. Кеніґ розробив проект, вибрав фірми і митців. 4 статуї при вході до церкви виконав львівський скульптор Юліан Марковський.
Перемиську кафедральну церкву св. Терези обновили справді величаво, так що, щодо внутрішнього оформлення її вважали найкращою в Галичині. Храм кармелітів був престольною церквою аж до масового переселення українців з Перемишля відразу по закінченні Другої світової війни.

Вхідні сходи до перемиської катедри. На балюстраді скульптури св. Василія Великого, Івана Златоустого, Кирила й Мефодія (автор Юліан Марковський) [5].

Найважчі часи настали для українців у Перемишлі після приходу більшовиків у 1944–1946 рр. У 1945 р. уряд комуністичної Польщі проводить масове виселення українців з Посяння й Лемківщини до СРСР. 26 червня 1946 р. польська поліція насильно виселяє з Перемишля єпископа Йосафата Коциловського і передає його в руки НКВД. Слідом за цим єпископська палата і кафедральна церква з усім устаткуванням, старовинними портретами єпископів і унікальним архівом упродовж трьох днів була спеціально виставлена на грабунок місцевим населенням. Згодом до СРСР було вислано єпископа-помічника Григорія Лакоту і переважну більшість духовенства. Єпископ Коциловський помер 17 листопада 1947 р. у православному монастирі під Києвом (де був організований концтабір), а Г. Лакота в 1953 р. у таборі коло Воркути. Так перервалася українська історія княжого Перемишля. Ці події детально описує монахиня Василія Сивч у книзі споминів “Останні дні українського Перемишля”.
Вже у 1946 р. до монастиря і костелу повернулися ченці-кармеліти. Однак, внаслідок посилення боротьби проти духовенства у комуністичній Польщі костел і монастир перейшов у державну власність згідно з постановою від 7 липня 1952 р. Ченців було вночі вивезено, проте невдовзі вони отримали дозвіл використовувати частину монастирських приміщень для нагляду над костелом. У монастирі організували інтернат для навчання медиків-лаборантів, який працював до 1989 р. Внаслідок політичних змін наприкінці 80-их рр. кармеліти змогли провести інтенсивні будівельно-ремонтні роботи у костелі, знищуючи сліди східної традиції.
У 1990 р. внаслідок закону про повернення віруючим сакральних об’єктів костел і монастир віддали кармелітам. У 1991 р. виникла суперечка за костел з греко-католиками, однак їхні зусилля залишилися без результату.
У 1991 р. Папа Іван Павло ІІ передав греко-католикам під катедру колишній костел єзуїтів і призначив о. Івана Мартиняка першим з 1946 р перемиським греко-католицьким єпископом. Цей храм відзначається гарним бароковим фасадом з двома вежами.
                  











Сучасний зовнішній і внутрішній вигляд кафедрального Собору Івана Хрестителя у Перемишлі,
 (фото Орести Бордун, 2016).

Будову костела єзуїти розпочали ще 1627 р. головно за кошти каштелянки Анни з Тиранських Улінської (померла 1653 р), дочки фундатора костела реформаторів. Значними квотами до будови долучилися також Якуб Максиміліан Фредро і Міхал Вольські. Будову завершено в 1678 р. проте вже в 1691 р. повстав план реставрації, яку, однак, не вдалося закінчити до початку поділів Польщі в 1773 році. Часи реформ Йосифа ІІ перебув костел досить щасливо, бо 1787 р. його зробили гімназіальним. Згодом у 1820 р. його закрили і до 1885 р. використовували як військовий склад. Після цього декілька років він стояв пусткою, ба навіть у 1891 р. одному жидівському підприємцю було доручено розібрати вежі костелу. Однак, проти цього рішуче запротестували не лише перемишляни але й комісія з охорони пам’яток у Відні. Згодом костел таки повернули духовенству і у 1903 р. почалася його реконструкція під керівництвом перемиського архітектора Станіслава Маєрського[3]. 15 листопада 1904 р. костел було наново посвячено і він служив як гарнізонний та гімназіальний костел. Така ситуація залишалася і за часів комуністичної Польщі. Починаючи з другої половини 50-их рр. у костелі відправлялися також богослужіння для вірних греко-католицького обряду.
У 1991 р. розпочалися роботи з реконструкції костелу єзуїтів та надання йому рис східного обряду. Кафедральний іконостас, який був створений у 80-их рр. для монастирської церкви у Щеплотах коло Краківця, а з 1979 р. зберігався у музеї в Любачеві, 1993 р. перевезли до кафедрального собору. Упродовж 1994–1997 рр. його піддали реставрації. За престолом розміщено єпископський трон, виконаний наприкінці ХІХ ст. для єпископа К. Чеховича, у бічних вівтарях встановлено престоли роботи майстерні Фердинанда Маєрського. У крипті собору перезахоронили останки єпископів М. Рила і І. Снігурського та латинського єпископа К. Фішера. При кам’яних сходах на вході до собору розмістили скульптури святих, перенесених з колишнього костела св. Терези (2010 р.).
До українських слідів Перемишля слід зарахувати і монастирську церкву на Засянні, історія будівництва якої також є досить цікавою. Вперше думка збудувати греко-католицьку церкву на Засянні появилася ще у 1893 р. під час святкування 50-літнього ювілею священства Папи Римського Лева ХІІІ, ініціатора Добромильської василіанської реформи. Старання щодо цього пришвидшили і плани римо-католиків збудувати на Засянні новий костел. Головним ініціатором старань щодо побудови церкви був о. мітрат Мирон Подолинський автор “Воєнної хроніки”.
Під кінець 1912 р. прийшли до Перемишля василіани і вже 22 лютого 1914 р. під головуванням о. Мирона Подолинського львівський архітектор Василь Нагірний представив проект будови нової церкви імені св. Володимира. Цікаво зазначити, що тодішній єпископ Костянтин Чехович запропонував Комітету провести збірку коштів на будову церкви по всіх храмах єпархії, бо спершу була думка у оо. Василіан продати Добромильський монастир, який в той час пустував, і виручені кошти передати на будівництво церкви. Проте, уряд не дозволив василіанам втілити свої плани. Подальшу всяку роботу щодо будови церкви перервала Перша світова війна.
Після Першої Світової війни перші сходини з питань будівництва церкви відбулися аж 8 березня 1922 р. Акція будови церкви відтак з доручення єпископа Коциловського повністю переходить в руки василіан. Роботами керує тодішній ігумен монастиря о. Головецький та його наступник о. Платон Мартинюк.
У 1923 р. розпочалися ювілейні святкування з нагоди 300-ліття смерті св. священомученика Йосафата (Кунцевича) і це також пришвидшило підготовку до будівництва храму. 18 січня 1931 р. нарешті отримали дозвіл на будівництво, а 2 червня приступили до копання фундаментів. Будовою керував архітектор зі Львова Лев Левинський [4].
5 липня 1931 р. Г. Лакота за участю чисельного духовенства й вірних, а також монахів з Добромильського монастиря посвятили наріжний камінь для будівництва церкви. 10 вересня 1934 р. на куполі церкви встановили величавого хреста, якого посвятив Й. Коциловський. Це був великий день не лише для Засяння, але й для усіх українців Перемишля загалом. До кінця року проведено освітлення до храму і підготовлено його до відправлення богослужінь.
Однак, Друга Світова війна принесла діаметрально протилежні зміни. В 1945 р. Служба безпеки наказала монахам залишити монастир. О. Романа Юстина, який незважаючи на наказ залишився у монастирі 6 квітня 1947 р. заарештовли і передали до СРСР. Деякий час монастирем ще опікувались монахині римо-католицького обряду, а згодом його передали у державну власність й розмістили там перемиський воєводський архів. У приміщенні монастиря розмістили бюро архіву, а в церкві – архівні склади.

                                    













Сучасний зовнішній та внутрішній вигляд монастирської церкви оо. Василіан на Засянні [4].

Лише 1 жовтня 1991 р. монастир і церкву передали василіанам, однак ще п’ять років там перебував архів. Під кінець 1999 р. розпочалась реконструкція церкви, автором проекту якої став перемиський архітектор Яцек Мермон[5]. Ікони в церкві малювали львівські художники Андрій Дудка і Андрій Винничок. У травні 2000 р. відбулося урочисте повторне освячення храму, яке здійснили Митрополит перемисько-Варшавський Іван Мартиняк та Вроцлавсько-Гданський єпископ Володимир Ющак з багатьма священиками. Сьогодні у монастирі перебувають два отці, які займаються душпастирською обслугою та різними монастирськими обов’язками.
Незважаючи на складні і бурхливі події ХХ ст. та масове виселення українського населення у княжому Перемишлі залишилася низка цікавих сакральних споруд – слідів матеріальної і духовної культури українців. Тому слід всіма силами популяризувати їхню історію серед молодого покоління українців. Найкраще це здійснювати шляхом організації туристичних поїздок до Перемишля і околиць, а також інших міст південно-східної Польщі, де також залишилися матеріальні сліди духовної і культурної спадщини українців.
______________________________________________
1.    Грицак Є. Перемишль тому сто літ. – Перемишль, 1936. – 32 с.
2.    Жертводавцям цього храму на спомин. – Перемишль, 1937. – 28 с.
3.    Лакота Г. Дві престольніі церкви перемиські. – Перемишль, 1937. – 80 с.
4. Монастир Співстраждання Пресвятої Богородиці. – Електронний ресурс. – Режим доступу: http://old.bazylianie.pl/index/klasztory/uk_przemysl.php.
5.  Перемисько-Варшавська архиєпархія УГКЦ – Електронний ресурс. – Режим доступу: http://cerkiew.org
6.  Перемишль – західний бастіон України: зб. матеріалів за ред. Б. Загайкевича. – Нью-Йорк-Філадельфія, 1961. – 414 с.
7. Сивч В. Останні дні українського Перемишля / На Христовій ниві. Спомини. – Нью-Йорк: видавництво оо. Василіан. – 1978. – С. 157–209.




[1] Будовою вежі опікувався і сам Атанасій Шептицький, якому складав звіти з будови о. Ганчаківський. В одному з них єпископ подає пароху інформацію про те, що у Добромилі є мулярський майстер, що збудував монастирську вежу за платнею 1 зл. 8 гр. денно і що його можна буде також взяти і до будови кафедральної вежі.
[2] О. Андрій Якубинський – автор духовних віршів другої половини XVIII ст. у Перемишлі. Дві його пісні про Самбірську Богородицю опублікував В. Щурат.
[3] Станіслав Маєрський – польський архітектор з Перемишля, син відомого скульптора Фердинанда Маєрського, автор проектів багатьох культових споруд різного обряду в Галичині.
[4] Лев Левинський – львівський архітектор, племінник Івана Левинського, автор багатьох храмів у Східній Галичині.
[5] Яцек Мермон – перемиський архітектор, автор проектів багатьох греко-католицьких храмів у південно-східній Польщі.