Позитивним явищем в українському духовному житті наприкінці ХІХ ст. стала реформа василіанського чернецтва, відома як Добромильська реформа. Вона допомогла оновитися василіанському Чинові, що опинився в дуже складному становищі. Реформа значною мірою вплинула на розвиток чернецтва в краї та церковний розвиток загалом, сприяла формуванню української духовної культури, якій були притаманні високий рівень освіченості, внутрішня дисципліна та здатність до соціально-економічної адаптації.
Добромильська реформа підготувала чимало відомих українських церковних діячів. До них належали, зокрема митрополит А. Шептицький, єпископи С. Ортинський та Й. Коциловський, протоігумен Галицької провінції П. Філяс, протоархимандрит Д. Ткачук, перший серед василіан дійсний член НТШ Й. Скрутень, історики Р. Лукань, М. Войнар, М. Ваврик, Ю. Катрій, літератори І. Назарко, С. Сабол, А. Пекар та інші.
Відомо, що до проведення реформи (1882–1904 рр.) були залучені римо-католицькі ченці ордену Товариства Ісуса (ТІ), більше відомі у Галичині під назвою єзуїтів. У цей період у Добромилі працювали чимало відомих осіб, серед яких досить цікавою є постать о. Войцеха Баудісса, який понад вісім років працював над Реформою безпосередньо у Добромилі.
Войцех Марія Адальберт Баудісс народився 14 квітня 1842 р. в Боянах, що на Буковині у сім’ї Євгенія Баудісса і Терези з Лангетів. Початкову освіту здобув у Львові. 12 вересня 1856 р. вступив до новіціату у Баумгартенберзі (Австрія), згодом перевівся до Старого Села (коло Брозови, Польща) до першої в Галичині єзуїтської колегії, де протягом 1858–1864 рр. вивчав риторику і філософію. У 1864–1869 рр. під керівництвом видатного єзуїтського педагога о. Яна Галіча відбув педагогічну практику у єзуїтській колегії у Тернополі. Там працював вихователем молоді, викладачем історії, грецької, латинської, французької й німецької мов. У 1869–1873 рр. навчався на теологічному факультеті у Краківській єзуїтській колегії.
10 вересня 1871 р. єпископ Антоній Галецький висвятив В. Баудісса в сан священика у Вавельській катедрі в Кракові. У 1873–1884рр. молодий священик працював у Стросельській колегії, де викладав риторику і був помічником о. Генрика Яцковського.
У 1884–1902 рр. брав участь у реформі Василіанського чину у Добромилі, де понад вісім років плідно працював на різних посадах.
У 1903–1905 рр. – інструктор і викладач української мови у єзуїтській колегії у Хирові. Там теж викладав догматичну теологію, був духівником монахинь і проповідником, опікувався місцевими мирянськими релігійними організаціями. З 28 жовтня 1906 р. по 15 липня 1908 р. – провінціал Галицької провінції Товариства Єзуїтів. З 1908 по 1909 рр. працював інструктором третьої проби і духівником у Тернопільській єзуїтській колегії. Після цього того ж року знову повернувся до Хирова де виконував попередні обов’язки. Останні роки життя провів у Старосельській колегії, де викладав французьку мову і був духівником. Помер 25 квітня 1926 року.
***
Після оприлюднення Апостольського листа Святішого Отця Лева XIII “Singulare Praesidium” щодо проведення Добромильської реформи, провінціал галицьких єзуїтів о. Генрик Яцковський призначив у Добромильський новіціат отців Каспера Щепковського і Войцеха Баудісса, щоби вони провадили реформу Василіанського чину.
О. Баудісс прибув у Добромиль наприкінці липня 1884 р. Достеменно невідомо чому о. Баудісс аж два роки зволікав з цим переїздом, адже офіційно він долучився до реформи лише у серпні 1884р. Прибувши до Добромиля о. Баудісс найперше організував спеціальні реколекції, які як правило проводять єзуїти (звані ще ігнатіївськими). Ці перші реколекції тривали у Добромилі з 31 липня по 8 серпня 1884 року. Після завершення цих реколекцій о. Баудісс перебрав обов’язки своїх тимчасових попередників о. Павла Маковського і Казимира Редла.
Щоби відкинути закиди тодішньої громадськості щодо намірів латинізувати і полонізувати молодих василіан він відразу почав вивчати українську мову. За короткий час він опанував її настільки, що міг досить добре послуговуватись українською не лише під час розмов і листування, але й під час проведення конференцій, викладів і лекцій, проповідей у церкві та сповідальниці. Таким вчинком о. Баудісс здобув собі велику симпатію і прихильність серед василіанської молоді і професорів. Вивчав також граматику церковно-слов’янської мови і греко-католицький обряд, в якому прагнув служити Святу Літургію.
Як помічник магістра новіціату о. Баудісс допомагав у формуванні василіанських новиків, викладав їм основи християнського вчення та пильнував за дисципліною і функціонуванням усієї системи новіціату згідно з планом, який мало чим відрізнявся від навчальної програми у єзуїтському новіціаті. Водночас до його обов’язків належало також опрацьовувати звіти про стан поточних справ у Добромильському новіціаті та просування реформи Василіанського чину, які відсилав до Риму – Генеральній курії Товариства єзуїтів. Звідти його звіти передавали у Конгрегацію поширення віри. Окрім того о. Баудісс ще провадив монастирську школу, читав для молодих василіан гімназійний курс навчальної програми. Окільки о. Баудісс був високофаховим педагогом тому взяв на себе ще й обов’язок викладати латинську, грецьку, німецьку мови і риторику.
Для підготовки своїх лекцій у Добромилі о. Баудісс послуговувався підручниками о. Франциска Кавтні, о. Ніколаса Шленінґера і Германа Голдхагена. Для практичних вправ він часто використовував фрагменти з праць Цицерона, о. Габріеля де Я’ї, о. Шерпа чи о. Йогана Гассанга.
О. Баудісс старався виховати у своїх учнів добрий смак (Rectum gustum), який би у майбутньому допомагав би їм у виборі тем для проповідей, та у фаховому їх опрацюванні. Взявши до уваги той факт, що висиліани до того часу не мали добрих зразків проповідництва українською мовою, які можна було б наслідувати, о. Баудісс хотів щоби василіанська молодь навичлася бездоганно писати і сама творила українською мовою проповіді високого рівня.
А для досягнення цієї мети мали послужити не лише практичні вправи й писання творів, але й організація під його проводом концертів духовної музики й релігійних пісень, тематичних вечорів і академій. Й. Скрутень1 зазначає, що програма концерту, яким у Добромилі новики вшановували день іменин о. Баудісса (24.04.1898) була така: спочатку ода латинською мовою, після якої слідували дальші пункти програми українською, польською, німецькою і латинською мовою
О. Баудісс дбав і про інтелектуальний розвиток молодих василіан і про їхнє духовне формування. Зрештою він і сам провадив глибоко молитовне життя, в якому великого значення надавав аскетичним духовним вправам, а тому був для молодих василіан живим прикладом зразкового ченця. Заохочував підлеглих полюбити християнські чесноти, прагнути монашої досконалості й богоугодного життя. Він бажав, щоби василіани, як вірні монахи католицької церкви, прагнули осягнути не лише мету чернечого життя, але й бути активними громадянами суспільства.
До цієї ж мети він спрямовував і участь василіан у відпустах, які відбувалися в серпні (Успіння Богородиці) і вересні (Різдво Пречистої діви Марії) у Старосельському паломницькому осередку, присвяченому Пресвятій Діві Марії, прри якому знаходився новіціат єзуїтів Галицької провінції. Василіанська молодь щороку здійснювала туди паломництво або разом із магістром о. Щепковським, або зі своїм соцієм – о. Баудіссом. Так було у серпні 1884 р. та в наступні роки за винятком 1886 коли в цій околиці виникла епідемія, а, згодом, 3 липня відбулася в Старосільському новіціаті пожежа. Під час вищезгаданих паломництв Подячний молебень у греко-католицькому обряді служив зазвичай василіанський протоігумен о. Климентій Дарницький, а принагідні проповіді часто виголошував о. Баудісс. Такі зустрічі між єзуїтською і василіанською молоддю слугували для кращого взаємо пізнання та усунення упереджень, привчали поважати і шанувати власну традицію, мову і літургію, зміцнювали приязнь і сприяли єдності між вірними.
Окрім таких паломництв о. Баудісс запровадив практику набожеств до Найсвятішого Серця Ісуса й Непорочного Серця Діви Марії, надолужувального Святого Причастя за гріхи інших осіб, вшанування великодніх Четверга, П’ятниці й Суботи і Апостольство молитви, яке стало місцем зустрічі та спільної молитви українців і поляків.
У серпні 1887 р. – з нагоди свята Успіня Пресвятої Богородиці о. Баудісс разом із молодими василіанами не лише брав участь у різних відправах і урочистостях в Старому Селі, але й користали з нагоди, шукав у місцевій бібліотеці матеріали для приготування спеціальної академії. Цей захід запланували провести з нагоди отримання для Добромильського монастиря цінного подарунку від Святішого Отця Лева XII – мощей Святого Пасива – римського мученика перших століть християнства. Ця реліквія стала висловленням щирої прихильності Апостольської Столиці до українців.
Отже, до урочистостей прийняття дару від Святішого Отця долучився також і добромильський новіціат. Реліквію святого римського мученика привезли спочатку до Кракова, де чотири єзуїти в присутності єпископа Альбіна Дунаєвського2, духовенства і численних вірних, занесли її на плечах до єзуїтського костелу Святої Варвари. Потім її перенесли до колегії у Перемишлі, а 17 вересня 1887р. помістили в кафедральному костелі. Через тиждень, 25 вересня у присутності клиру і вірних реліквію перенесли у Добромильський монастир. У Добромилі мощі Святого Пасива помістили спершу на спеціально приготовленому вівтарі, а пізніше – під великим вівтарем. В урочистостях перенесення реліквії взяли участь всі архієпископи і єпископи Галичини, зокрема й вірменський архієпископ Ісаак-Миколай Ісакович, багато священиків та чисельно присутні миряни різних обрядів. А завершився цей величний церемоніал спеціальною академією, яку приготували василіанські новики під керівництвом о. Баудісса.Прграму цього заходу надіслали Святішому Отцеві. Мощі Святого Пасива через деякий час перенесли у Крехівський монастир, разом із перенесенням туди новіціату з Добромиля. О. А. Баудісс також взяв участь в цій урочистості, а пізніше часто приїжджав у Крехів, де провадив багатолюдні процесії з реліквією мученика (останній раз у 1911р), або реколекції для висиліан (наприклад 20–29 липня 1909 р.).
З плином часу Добромильська реформа почала давати очевидні результати. У 1885 р. у Добромилі було понад 50 молодих василіан, а вже через чотири роки число зреформованих василіан зросло до 77 монахів. За таких обставин попередні доходи новіціату виявилися недостатніми, тому одна із головних турбот єзуїтів полягала у пошуку коштів, щоби мати змогу оплатити щораз зростаючі видатки, пов’язані з утриманням Добромильського новіціату.
Весною 1886 р. на декілька місяців новіціат з Добромиля перенесли до Львова у монастир Святого Онуфрія. Це перенесення було пов’язане з епідемією тифу, що виникла тут на початку 1886 р. Першою жертвою епідемії став молодий брат Платон Свідерській (помер 3.02.1886), якого о. Баудісс відпровадив на дорогу у вічність. Через деякий час захворіло ще 11 монахів. Усіх хворих ізолювали в окремій частині монастиря. Окрім низ захворів і помер брат Юстин Кульчицький. Хворим давали пити освячену воду, привезену аж з Люрду. Увесь монастир склав присягу, що замовлять і встановлять в саді монастиря фігуру Людської Богородиці. Гарячі молитви молодих людей були вислухані, більше ніхто не помер і всі присяги було виконано.
Отже, у березні 1886 р. було вирішено залишити Добромильський новіціат на деякий час. Слухачі курсів філософії й риторики разом із отцями-професорами Йозефом Василевським і Йозефом Боґером переїхали у Львів і поселилися у монастирі Онуфрія. Настоятелем монастиря став о. Баудісс.
Церковний спів, дотримання привал Василіанського чину, скромність і побожність молодих василіан з Добромиля зумовили їхнє визнання серед львівської громадськості та спричинили до поширення у Галичині доброї слави про Добромильський монастир. А коли василіанська молодь ще й організувала академію для поважних городян, то у суспільстві остаточно зникли упередження щодо єзуїтів.
Після п’яти років, які о. Баудісс відпрацював у Добромилі він отримав скерування від нового провінціала єзуїтів Галицької провінції о. Михайла Мицєльського (1889–1893) у Лаврівський монастир. О. Баудісс прибув туди 21.07.1889. Перебуваючи там постійно підтримував стосунки із василіанами Добромиля: вони багато разів запрошували його, щоби він виголосив проповідь під час обряду складання чернечих обітів.
У 1892 р. після завершення організації навчального процесу в Лаврові о. Баудісс вдруге повернувся у Добромильський нрвіціат, де викладав риторику, німецьку мову та загальну історію, був префектом студій, писав історію монастиря і складав звіти про діяльність єзуїтів, заангажованих у Добромильську реформу. У 1894 р. він перебрав і обов’язки настоятеля монастиря замість о. Каспера Щепковського. У 1896–1902 рр. був магістром новіціату, консультором отця-повінціала, прокуратором монастиря, викладав грецьку мову і приймав іспити в студентів філософії й богослів’я. Серед багатьох василіан, яких екзаменував був і його вихованець з Добромильського новіціату А.Шептицький. Майбутній галицький митрополит склав тоді іспит у Хирівській колегії перед комісією з чотирьох єзуїтів. У 1900 р. окрім викладання вищезгаданих предметів о. Баудісс очолив комісію, яка займалася вирішенням складних випадків сумління молодих василіан, які вони звіряли йому під час Таїнства Сповіді.
Тим часом суспільні настрої стосовно реформи василіанського чину змінилися на краще, отож і сама реформа, минувши критичну фазу просувалася вперед маючи постійне зацікавлення Папи Лева XIII, яке Святійший Отець висловив у власноручно підписаному листі до василіанського Чину. Через певні проміжки часу в новіціаті у Добромилі відбувалася канонічна візитація, яку проводив апостольський делегат о. Михайло Мицельський, який 23-го серпня 1897 р. перебрав від о. Щепковського провінціальний уряд у василіан. Отже, 8 грудня 1897 р. о. Мицельський прибув у Добромиль із Хирова, куди по нього виїжджав о. Баудісс. У Добромилі українці вітали о. Мицельського урочистим дзвонінням у церковні дзвони. Наступного дня на честь апостольського делегата молоді василіани організували академію, яка складалася із промови латинською мовою, оди на честь Лева XIII, віршів та пісень українською і польською мовами.
Одним із доволі складних завдань єзуїтів полягало в тому, щоби здобувати кошти для належного утримання щораз більшого числа василіанських новиків. Окрім магістра новіціату цими питаннями часто займався і візитатор василіан о. Мицельський. Про складну матеріальну ситуацію у Добромильському новіціаті свідчить той факт, що єзуїти заангажовані в реформу, а часто й самі василіани не мали навіть інтенцій на Святу Літургію. У таких випадках допомогу о. Баудіссу надавав суперіор Цешинської єзуїтської резиденції о. Павло Рубан або й сам провінціал.
Упродовж півтора року (1856–1896) о. Баудісс асистував о. Андрею Шептицькому, який був магістром Добромильського новіціату, а потім посів його місце , розпочинаючи в такий спосіб останній і найбільш інтенсивний період своєї праці в Добромильській реформі. Як магістр новіціату відповідав не лише за релігійне і духовне формування новиків, але й за прийняття кандидатів до новіціату, впроваджував їх у чернече життя і вирішував чи можна допускати новіціїв до перших обітів. До його компетенції також належало чи звільняти кандидата з новіціату, чи теж клопотати у провінціала про звільнення від простих обітів тих осіб, які під час духовної проби дали підстави вважати, що не надаються до такого способу життя. Він був також у складі комісії, яка вирішувала питання стосовно допущення василіанських ченців до монашої професії, тобто вічних обітів. Рішення у таких справах приймали під час капітули, до складу якої належали двоє єзуїтів і двоє василіан.
У конференціях для новиків, тематичних викладах або у впровадженнях у медитацію, які були виголошені українською мовою і призначалися для всіх монахів і священників монастиря о. Баудісс часто цитував правила і писемну спадщину св. Василія Великого. Окрім набожества до Св. Йосифа також запровадив спеціальний спосіб (побожну практику) прославлення Пречистої Діви Марії, що був поширений перш за все серед молодих єзуїтів.
У пам’яті василіан о.Баудісс залишився таким єзуїтом, що був прихильним до василіанської молоді та живим прикладом чернечих чеснот. Завжди першим вітався до кожного, завжди жив у одній з найменших келій монастиря, сам її прибирав. Усі п’ятниці Великого Посту часто їв в обід стоячи навколішки біля малого столика, або й сам прислуговував при столі. Свої лекції чи інші праці писав маленьким олівцем на клаптиках паперу. Розмовляв напівголосно, не говорив дошкульних слів, не вибухав гнівом і був терпеливим. Щодо тих, хто заслуговував на покарання часто поступав лагідно.
Ретельно виконуючи приписи “Статуту Ордену ТІ” одночасно поглиблював свої знання про греко-католицький обряд і василіанську духовність. Пильнував щоби належно виконували увесь василіанський статут, дбав про вдосконалення церковного співу. Цілком поділяв контемплятивно-місійну концепцію зреформованого Василіанського Чину. Він не лише заохочував молодих василіан до апостольської і емісійної праці, але й сам провадив діяльний апостолят серед українців. За згодою місцевого греко-католицького єпископа і своїх настоятелів Баудісс щороку організовував у Добромильському монастирі трьох або п’ятиденні спільнотні “закриті” ре колекції для близько 20-ти українських світських священиків і катехитів. Під час проведення таких ре колекцій часто залучав до допомоги василіан. Після кількох серій таких реколекційних циклів з-добув симпатію і вдячність в українських єпископів, духовенства і мирян. Його діяльність належно оцінила і австро- угорська влада – цивільна і військова, що зумовило подальше поширення йф зміцнення добрих стосунків між нею і Добромильським монастирем.
О. Баудісс отримував неабияке задоволення, коли бачив, що його праця приносить результати і отримує визнання серед василіан. Переконався в цьому між іншим 24 квітня 1898 р., коли відзначали його іменини. Того дня в його честь студенти-василіани дали концерт, який розпочався з оди, яку прочитали в латинській мові, а потім присутнім запропонували подальші пункти урочистої програми кількома мовами: латинською, українською, польською й німецькою.
Майже повністю присвятивши себе справі відновлення духовності у Василіанському чині о. Баудісс страждав, коли єзуїти, що брали участь у реформі ставали об’єктами різних інсинуацій. Зокрема, дуже занепокоїла його звістка, що єзуїтів начебто повинні відсторонити від реформи і передати подальше її провадження ордену кармелітів. Згідно чуток таку ідею запропонував його вихованець, а на той час нововисвячений Станіславівський єпископ А. Шептицький. Проте, 7 липня 1899 р. А. Шептицький надіслав зі Львова о. Баудіссові листа, в якому наголошував на безпідставності чуток щодо залучення кармелітів у реформу василіан замість єзуїтів, як і також щодо зустрічі із провінціалом кармелітів у Відні та розмов на цю тему. Підтвердив лише, що подався до одного з кармелітських монастирів, де не проводив реколекцій (як про це тоді писали), а затримався там лише для молитви на самоті. Врешті А. Шептицький висловив прагнення зустрітися з о. Баудіссом у Львові під час свого висвячення в сан єпископа (20 липня).
27 липня 1897 р. в Хирівській колегії відбулася нарада щодо реформи василіан. Ця нарада мала за мету не лише проаналізувати здобутки реформи, а й її подальше проведення. Єзуїти дали докладну і критичну самооцінку своєї праці стосовно питань організації реформи. Одним із аспектів цієї дискусії стало питання адміністрації чернечим майном і модифікації навчальної програми для василіан. Дійшли висновку що загалом реформа принесла вже чимало позитивних результатів і тому єзуїти повинні продовжити її із ще більшою ретельністю.
Однак, вже на початку 1901 р. єзуїти почали обговорювати питання відходу від реформи з огляду на те, що вже постійно зростає чисельність зреформованих василіан, які окрім до тогочасних форм душ пастирства знаходили щораз нові ділянки для емісійної праці. Дискусію зініціював головний настоятель Ордену Товариства Ісуса о. Людвік Мартін, який попросив зібрати думки з цього приводу серед єзуїтів, що були задіяні в реформі, щоби потім представити висновок для Конгрегації поширення віри. Коли спитали думку о. Баудісса, то він зазначив, що реформа ще не досягла такого рівня, щоб можна було залишити василіан самих. Перш за все з огляду на відсутність належно вишколених настоятелів, професорів і, найголовніше добрих духівників. Він також сумнівався, що василіани здатні самостійно проводити реформу. Крім цього єзуїти започаткували чимало місійних ініціатив, а тому передчасний відхід спонукає критику і докори, що єзуїти покинули василіан напризволяще.
Однак, врешті–решт єзуїти дійшли думки, що таки настав час аби завершити свою участь у реформі. За таке рішення найкраще промовляли факти. Одночасно віце- провінціал о. Лєдоховський після чергової візитації монастирів поділяв таку думку. До такого рішення прихильно поставились і в Римі, інформуючи про це головного настоятеля ТІ о. Людвіка Мартіна. Конгрегація поширення віри повідомила про завершення реформи в листі від 30 травня 1904 р., а згодом 27 серпня призначила для василіан протоігуменом о.Платоніда Філяса. Останнім етапом припинення участі єзуїтів у Добромильській реформі стали нові монаші Конституції для василіанського чину, які затвердив Папа Лев XIII ще 1 червня 1896 р.
Оскільки о. Баудісс вважав, що таке рішення є передчасним то відразу почав давати василіанам різні настанови і поради. Переживаючи за подальшу долю реформи він прагнув аби вона продовжувалась як задля добра помісної церкви так і Василіанського Чину. Попрощався з василіанами наприкінці серпня 1902 р. Однак, навіть пізніше не переставав цікавитись справами василіан, часто допомагав їм, проводячи різні реколекції.
—————————————————————-
1Йосафат Скрутень (1894–1951), церковний діяч, василіянин, родом з Сокальщини (Галичина), історик Церкви, визначний проповідник. Освіту здобув у Римі й Відні. У 1921-24 – редактор журналу “Поступ”, згодом “Записок Чину св. Василія Великого”, співредактор газети “Нива”, журналу “Богословія” тощо; з 1928 р. професор філософії у Гр.-Кат. Богословській Академії у Львові, член-засновник Богословського Наукового Товариства, (1923), дійсний член НТШ (з 1930). У 1940–49-их pp. у Німеччині, пізніше в Римі. Автор багатьох праць і статей з історії ЧСВВ, зокрема про св. Йосафата Кунцевича тощо.
2Альбін Дунаєвський (1817, Станіславів –1894, Краків) – польський римсько-католицький єпископ. Був єпархіальним Краківським єпископом в 1879-1894 рр., кардиналом-священиком з 1890, а також благодійником та видатним громадським діячем.
3Климентій Сарницький – (1832–1909) – український греко-католицький діяч, священик-василіянин, згодом професор біблійних наук Львівського Університету (4 рази декан богословського факультету і двічі ректор – 1880–1881 і 1889–1890). З 1867р. ігумен львівського монастиря св. Онуфрія, з 1878 протоігумен галицьких василіян, за дорученням папи Льва XIII розпочав реформу Чину (1882–1904). У 1902 р. – отримав титул архимандрита. Співредактор (1871 р.) церковних журналів “Руський Сіон”, “Werzer-Welte, Kirchenlexikon”. Автор польської граматики гебрейської мови для студентів, пояснень псалмів та інших богослужбових біблійних пісень й інших духовних книжок та перекладів.
Джерела:
- Патрило І. Нарис історії Галицької провінції ЧСВВ / І. Патрило // Записки ЧСВВ. – Т. XI (XVII)/ – Вип. 1-4. – Рим, 1982. – С. 43–131.
- Й. Скрутень. Адальберт Баудісс, ТІ / Й. Скрутень // Analeсta OSBM. – 1927. – No3. – С. 403–405.
- Чесляк Станіслав. Отць–єзуїт Войцех Марія Баудісс і добромильська реформа Чину святого Василія Великого: пер. з пол. Я. Левківа / С. Чесляк // Добромильська реформа і відродження української церкви. Мат. міжн. наук. конф., присвяченої 120-річниці Добромильської реформи ЧСВВ і 100-літній річниці перенесення Добромильського новіціату до Крехова. – Львів: Місіонер, 2003. – С. 95–115.
- Drzymala Ks. Wojciech Baudiss w opinii współczesnych. – Krakow, 1975
- W.M. Baudiss. O. Kasper Szczepkowski. 1829–1899 // Nasze wiadomosci. – 1913-1915. – N4. – S. 407.
- 130 років Добромильській реформі. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.misionar.info/retro-svitlyny/663.html.
