Місто Холм розташоване над річкою Угеркою, лівою
притокою Західного Бугу, на перехресті шляхів, що сполучають Українське Полісся
з надвіслянським Заходом (через Сарни – Ковель – Любомль – Люблін) та північ
(Влодава, Брест) з півднем (двома вітками через Красностав – Замостя і
Володимир – Сокаль). Місто лежить на висоті 180–220 м. Східніше нього простягається
одноманітна поліська рівнина, а на південний захід – різноманітніша горбиста
місцевість. Холмська земля має свою своєрідну красу, що поруч із багатою
історичною спадщиною, здавна привертали увагу письменників і любителів
старовини, а сьогодні притягає сюди численних туристів.
Вигляд м. Холма на гравюрі Теодора
Раковецького у виданні “Коронація чудотворного образу Пресвятої Богородиці у Холмській
катедрі грецького обряду“ (Бердичів, 1780)
Початки міста Холма ховаються в глибині віків. Археологічні
знахідки свідчать, що тут була давня слов’янська оселя. Також давні чужинецькі
хроніки підтверджують, що вже в IV–V ст. тут було
місто – столиця обширного краю. Деякі дослідники вважають, що ще у І ст.
ця територія потрапила під вплив Великої Моравії, тому, можливо, місцеві жителі
були хрещені учнями Мефодія на ціле століття раніше, аніж Київська Русь за Володимира. Саме тут, у Холмському соборі,
багато століть зберігалося унікальне рукописне Євангеліє Х ст., що тепер
зберігається у відділі рукописів Бібліотеки імені Леніна у Москві. Однак, як
подають наші найдавніші літописи Володимир Великий, поширюючи свої володіння і
християнство в XI ст. заложив у Холмі першу церкву і
заснував єпископство. Польський історик XV ст. Ян Длугош[1]
пише, що у 1074 р. Холмом володів князь Григорій. На початку XIІ ст. Холмщина була
вже густо заселена українцями з багатьма містами, як про це свідчать літописи
під 1204 і іншими роками.
Найбільший розвиток міста припадає на XIІ ст., за часів князя
Данила, коли Холм стає столицею галицько-волинської держави. У селі Столпє за 10 км від Холма збереглася до
наших днів вежа, яку дослідники датують XIІ ст. Князь Данило
власне розширив і розбудував Холм, а не заснував його наново, як про це згадує
легенда, дуже подібна до легенд про заснування багатьох інших міст. Тому перші
укріплення і церква Івана Златоустого відносяться до 1235 р. Згодом Данило
значно розширив місто, побудував більші укріплення й церкву Святої Трійці.
Укріплення міста мусіли бути дуже добрими, тому що
під час навали татар 1240 р. Холм не піддаdся татарам. Факт оборони міста перед татарами ще більше підніс значення
міста. Сюди почали з’їжджатися різні ремісники, купці, митці та майстри. Тоді ж
і почалося заселення Холма чужинцями, яке триває вже понад 700 років. До цього
часу відносять також і заснування Данилом церкви св. Івана в Холмі, про яку
літописи подають дуже детальні, як на той час відомості. Літописний опис церкви
закінчується словами, які сьогодні можна трактувати приблизно так: “Це все
пропало у вогні”. Сталося це 1259 р. і, як свідчить літопис, пожежу було
видно аж у Львові. До речі, це місце в літописі багато дослідників наводять як
першу згадку про Львів.
Після пожежі 1259 р. Данило знову відбудував
місто, відновив укріплення, побудував нові церкви і між ними кафедральну церкву
Богородиці. Про це свідчить Іпатіївський літопис[2].
Сам факт, що літописець стільки уваги приділяє опису церков Холма свідчить про
високий мистецький рівень і величавість княжого міста.
Коли в 1261 р. на західноукраїнських землях
знову появилася татарська орда під проводом хана Бурундая, то князь Данило
мусів сам зруйнувати укріплення Львова, Кременця, Луцька і Володимира. І знову
лише Холм залишився недоторканним.
Після смерті Данила в 1264 р. цими землями
володіли його сини, а останній з роду Данила, правнук Юрій Данилович був
холмсько-белзським князем аж до 1387 р. В 1349 р. прийшов під Холм польський король Казимир ІІІ і,
незважаючи на вперту оборону українцями, захопив місто. Однак, вже наступного
року українці разом з литовцями не лише вигнали поляків з Холму, але й
відібрали їм Берестя і Володимир. Від 1354 р. у Холмі далі княжив Юрій
Данилович, спершу під зверхністю литовського князя Любарта, а згодом під
зверхністю Казимира. Загалом вся друга половина XIV ст. проходила під знаком боротьби за Холм між галицько-волинськими
князями, Польщею і Литвою. Аж до кінця XV ст. холмсько-белзькі землі зберігали певну незалежність. Лише після
того, як 1481 р. під натиском поляків змушений був покинути Холм останній
український князь Теодор – холмсько-белзькі землі були остаточно приєднані до
Польщі і стали частиною Руського воєводства.
Наприкінці XV ст. Холм зазнав ще кількох знищень. У 1477 р. місто сильно
погоріло, а у 1499 р. його спустошили татари. Ці події так знищили місто,
що воно вже ніколи не змогло піднятися до рівня великого столичного міста
короля Данила. Однак, незважаючи на всі ці погроми і польську зверхність, Холм
і ціла Холмщина сильно трималися своєї народності і довго не втрачали
українського характеру.
Досить пізнє приєднання Холма до Польщі мало своїм
наслідком те, що тут особливо гострою була міжконфесійна боротьба.
Римо-католики не наважилися заснувати в Холмі своє єпископство, тому найбільше
протистояння тут було між уніатами і православними. Однак, завдяки наполегливій
просвітницькій діяльності греко-католиків Холмщина, не втрачаючи українських
рис, поступово ставала прозахідною. У 1639 р. при греко-католицькій церкві
Миколая була відкрита філія Краківського університету і її очолив єпископ Яків
Суша[3],
який згодом написав хроніку міста. У 1669 р тут відкрили колегіум Піарів,
а у 1760 р греко-католицьку духовну семінарію, а згодом ще й філософські
студії оо. Василіан.
Сильний національний рух прокинувся в Холмі й
околицях під час переможних походів Богдана Хмельницького. Коли гетьман розбив
поляків під Пилявцями в 1648 р. і вступив у границі Хомської землі,
партизанський рух огорнув цілий край. До повстанців приєдналися також і
холмські міщани, і так швидко в руках повстанців опинилися всі холмські міста.
Сам Холм ще деякий час боронили холмські поляки, однак українське військо
здобуло місто і майже повністю знищило міські укріплення. У відомому зверненні
Хмельницького до польських комісарів гетьман виразно зазначив, що вважає
Холмщину українською землею: “За границю воювати не піду, бо досить мені
простору, достатку й пожитку в землі й князівстві моєму по Львів, Холм і
Галич”. Також і у Зборівській угоді гетьман здобув для Холмщини великі полегші:
холмську єпархію прилучено до київської митрополії, забезпечено вільний
розвиток українського шкільництва.
Друга половина XVII і ціле XVIII ст. у Холмі пройшли під знаком посиленої
полонізації. У господарському житті міста переважали жиди, тому зростання
чисельності населення відбувалося переважно за їхній рахунок.
Наприкінці XVIII ст., коли Польща почала занепадати, місто зазнало кілька кардинальних змін
у своїй державній приналежності. У 1764 р. місто обсадили російські
війська, однак за першим поділом Польщі Холм відійшов до Австрії. У 1773 його
знову повернули Польщі, але вже наступного року його зайняли російські війська.
У 1807 р. Наполеон заснував Варшавське герцогство і Холм увійшов до його
складу. Після поразки Наполеона у 1812 р. місто остаточно відійшло до
Росії, де перебувало понад 100 років (до початку Першої світової війни). За цей
час Холм був спершу повітовим містом Люблінської губернії, а з 1912 р.
став центром новоствореної Холмської губернії.
Російська доба в історії міста – це часи
безглуздої насильницької русифікації та насаджування російського православ’я.
Це призвело до того, що українці почали ставитися до забороненої греко-католицької
церкви як до прабатьківської і почали себе національно усвідомлювати. Щоби
підтримати перехід греко-католиків на православ’я сюди в 1888 р. приїжджав
цар Олександр ІІІ, а з Галичини росіяни завезли чимало москвофілів. Москва так
круто взялася за скасування унії на Холмщині, що невдовзі пролилася кров і
події набули міжнародного розголосу.
Українське відродження в Холмі почалося відразу
після революції 1905 р. У місті починає виходити український часопис
“Братська бесіда”. В українському житті міста передували Духовна й учительська
семінарії, існував аматорський театральний гурток. В культурно-освітній праці
особливе значення мали “Просвіти”. Провідну роль відігравала також українська
інтелігенція, що була близькою до народу.
Перша світова війна завдала Холму колосальних
втрат. Під приводом ведення бойових дій росіяни провели тотальну евакуацію
українського населення міста, більшість мешканців сюди вже ніколи не
повернулася.. У 1914 р. російські війська залишили місто і відтоді Холм
залишався під німецькою владою аж до кінця війни. Тоді було відкрито декілька
українських шкіл.
Після революції 1917 р. активізація
українського життя продовжувалась. У серпні 1917 р. у Києві відбувся Всехолмський з’їзд, який виразно заманіфестував єдність Холмщини
з українством. У листопаді 1917 р. Центральна рада проголосила прилучення
Холмщини до України. Осередком національного відродження стала “Рідна хата”. За результатами
Брестського миру Холмщину також приділили Україні. За гетьманської держави
П. Скоропадського посаду губернського старости посів О.
Скоропис-Йолтуховський[4].
Вранці 2 лютого 1919 р. передові частини
т.зв. польської “Білоруської дивізії” зайняли Берестя, губерніального комісара
поляки заарештували, чимало найактивніших українців було інтерновано і
відвезено до концентраційних таборів в Польщі.
У 1919 р. з прилученням Холмщини до Польщі
український національний рух набрав тут такої сили, що польська адміністрація
довго не могла опанувати ситуації. У 1920–1923 рр. у Холмі виходив часопис
“Наше життя”, що був справжньою трибуною і політичним осередком української
Холмщини. Найбільшою несподіванкою стали вибори до сейму у 1922 р. коли
Холмщина разом з Підляшшям дали аж сім українських послів і одного сенатора.
Цей факт дуже занепокоїв польську владу і вона
почала масово переслідувати все українське. Починаючи з 1930 р. почали
закривати “Просвіти”, “Рідну хату”, школи, гуртки, кооперативи. Водночас почали
закривати, а часто і просто знищувати українські православні церкви. З початком
війни у 1939 р. не було вже в Холмі жодної дозволеної української
культурно-освітньої чи господарської установи.
Відродження
українства почалося у місті після падіння Польщі 1939 р., коли Холм
увійшов до складу Генеральної губернії. У місті створили Український комітет і
Тимчасову церковну раду. Заходами УЦК в Кракові в травні 1940 р. українцям
повернули Холмський собор. Великою подією в місті було висвячення
професора Івана Огієнка[5]
19-20 жовтня 1940 р. на єпископа Холмського і Підляського
у Холмському
соборі.
Холмський собор Пресвятої Богородиці
(фото Андрія Затушевського, січень
2017 р.)
З приходом Владики Іларіона почалося духовне відродження
Української Церкви, яка на тих теренах була або сполонізована або змосковщена. Як архирей він організовував українську
церкву на Холмщині за допомогою введення української мови в Богослужіння.
Заснував у Холмі друкарню і видавництво та велику єпархіальну бібліотеку.
Написав чимало віршованих і прозових творів, переважно духовно повчального
змісту. Улітку 1944 р. змушений був емігрувати до Словаччини, згодом
переїхав до Канади.
Німці справді
дозволяли українцям багато такого, чого за Польщі не можна було навіть
сподіватися, не кажучи вже про СРСР. Однак в той же час у місті був
розташований “Шталаг-319”
де з понад 150 тис. полонених теж загинуло чимало українців, що були захоплені
у перші місяці війни. Не кращими показали себе й поляки, які в
1942-1943 рр. знищили в Холмі й околицях чимало українців.
14 липня 1944 р. Червона Армія перейшла в
наступ по всьому фронту і 22 липня радянські війська захопили Холм. Посилення
українства на Холмщині в часи німецької окупації неабияк стурбувало не лише
польських шовіністів, але й Москву. Тому за сценарієм 1915 р. тут протягом1945-1946 рр.
провели евакуацію до СРСР мало не всього українського населення. Окрему крапку
в понад тисячолітній історії українського Холма поставила у 1947 р.
операція “Вісла”. Тепер в Холмі живе
незначне число українців, діє православна парафія.
Пам’ятки:
Укріплення міста Холма вперше були побудовані в 1235 р.,
згодом після пожежі 1259 р. вони були укріплені. Твердиня знаходилася на
горі, що панує над містом. Ці холмські укріплення згадує історик Ян Длугош. У
1799 р. замок ще був цілий, однак тепер залишилися лише сліди фундаментів,
які потребують детальних досліджень.
У
2010 р. розпочалися широкомасштабні дослідження на Кафедральній Горі в
Холмі. Найважливішим завданням цих досліджень є найдавніший храм, споруджений
на тому місці королем Данилом Романовичем біля середини ХІІІ ст. Його
цегляні релікти, у вигляді фундаментів та фрагментів наземних стін, ототожнено
в кількох місцях під долівкою кафедрального собору. На цій території це перша
кафедральна споруда східного обряду, побудована на засадах якісно нової
технології.
Розкопки північної частини замкової гори у
2013 р.
Недалеко від міста порівняно добре збереглися дві
вежі з княжої доби, що є надзвичайно цінними пам’ятками цивільно-оборонного
будівництва давньої України. Одна така вежа збереглася у с. Столує (9 км від Холма), а інша – коло
с. Білавина (за два кілометри від міста).
Столпенська вежа стоїть на шляху з Любліна до Холма.
Дослідники вважають, що вона була побудована батьком Данила Романом
Мстиславичем наприкінці ХІІ або на початку ХІІІ ст. Першу згадку про її
існування подає Іпатіївський літопис під 1259 р. З середини ХІХ ст.
зберігся рисунок вежі роботи Наполеона Одри. З сучасного стану вежі та
відомостей про дві інші, зруйновані на початку ХІХ ст можна припустити, що тут
був цілий сторожовий замок, що боронив доступу до Холма.
Оборонна вежа у с. Столпє та залишки
фундаментів вежі у с. Білавині
Білавинська вежа – більша за Столпенську, але значно гірше
збережена. Вежа побудована правдоподібно з військовою метою – боронити
переправи через болото й р. Угерку на шляху до Холмських укріплень. Ще перед
початком Другої Світової війни залишалась північна стіна з невеликими залишками
суміжних стін. Однак, під час війни німці повністю зруйнували вежу. До сьогодні
залишились лише фрагменти фундаментів, які були відновлені з давнього
матеріалу.
Холмський собор Богородиці – найвизначніша пам’ятка міста, що стоїть на замковій княжій горі. Історія
будівництва цього храму також належно не досліджена. У праці Якова Суші згадується,
що на одному з мармурових стовпів вівтаря грецькою мовою був висічений напис з
датою 1001 р. Холмський собор
також згадується під час нападу на місто Болеслава Хороброго в 1074 р.,
коли він згорів. З подальшої історії собору відомо, що в 1595 р. він перейшов
до уніатів, але заходами Богдана Хмельницького в 1649–1652 рр. був
православним. Пізніше святиня знову стала уніатською аж до 1867 р. За
часів єпископа Методія Терлецького в 1638–1640-их рр.. собор перебудовано і
розширено. У 1802 р. пожежа знищила будову, після чого її відновлено аж у
1827 р. Після переходу до православних будову поправляли в
1874–1878 рр. Сучасний вигляд собору зберігся з тих часів. Після Першої
світової війни польський уряд відібрав собор від православних і переробив його
на римо-католицький костел, при цьому знищили розписи й іконостас.
Іконостас і розписи Холмського
собору, знищені за часів передвоєнної Польщі (фото 1916 р.) та сучасні
археологічні розкопки в соборі в 2013–2015 рр.
Як свідчать історичні відомості у Холмському
соборі поховано чимало видатних українців: князів, єпископів та інших визначних
осіб. До собору належала відома Холмська Євангелія ХІІІ ст – надзвичайно
цінна пам’ятка княжої доби. Перед Першою світовою війною вона потрапила до
Румянцевського музею в Москві.
До українських слідів Холма слід віднести і
Василіанський монастир з семінарією і церквою св. Миколая, побудованою близько
1639 р. Цю церкву добре видно на грав’юрах 1653 і 1780 рр., де вона
змальована як будівля базиліканського типу з бароковим фронтоном і невеликою
банею посередині двоспадного даху. При цій церкві діяла греко-католицька
духовна семінарія. Ця семінарія була організована в Холмі у 1759 р.
заходами тодішнього уніатського єпископа М. Рилла. Духовна семінарія мала
характер трьохрічної вищої школи. У 1769 р. духовна семінарія перейшла під
опіку Василіанського чину. У 1802 р. австрійський уряд закрив семінарію, відновлення
навчання відбулося аж у 1810 р. Після ліквідації Унії в 1875 р.
семінарію було перетворено на православну. Термін навчання в ній збільшився до
чотирьох років.
Церква Св. Миколая і приміщення колишньої греко-католицької духовної семінарії
У центральне русло української історії Холм улився
завдяки не лише постаті свого засновника князя і короля Данила Романовича, але
і Михайла Грушевського, який тут народився в сім’ї учителя новоорганізованої
гімназії, котрий прибув з Києва.
За словами М. Грушевського, який присвятив Холмському періодові родинної історії кілька абзаців у «Споминах», його батько Сергій, учитель духовної семінарії в Києві, прибув до Холма восени 1865 р., щоб «взяти місце учителя руського язика греко-уніатської гімназії (…) потім був управителем учительської семінарії». Через рік у сім’ї Сергія і Глафіри Грушевських, які повінчалися перед самим виїздом з Києва, народилася перша дитина.
Будинок неподалік церкви св. Івана Богослова, де народився Михайло Грушевський
У церковній
метриці, датованій згідно з юліанським календарем, записано, що Михайло
Грушевський народився 17 (29) вересня 1866 р., натомість хрещення відбулося через
місяць – 16 (28) жовтня. Обряд
хрещення здійснив настоятель православної церкви Святого Іоана Богослова, яка
була побудована у 1840-ті рр. для російського військового ґарнізону, але
пізніше при ній утворено міську парафію. Хресними батьками стали дружина Т.
Лебединцева Юлія (з відомого київського роду Григоровичів-Барських; нар. 1839
р. – пом. 1868 р. у Холмі) та Федір Кокошкин, комісар комісії селянських справ
у Красноставі.
Церква Св. Івана Богослова, де охрестили М, Грушевського
(фото Андрія Затушевського, січень 2017 р.)
Холмський період у житті родини Грушевських завершився 1869 р., коли Сергій, здоров’ю якого не сприяв клімат Холмщини, зайняв посаду шкільного інспектора на теплому Кавказі. Ось і М. Грушевський образи з Холма не зафіксував у пам’яті й ніколи не відвідав міста свого народження
Пам’ятаючи про це, холмщани-українці, вирішили ушанувати М. Грушевського пам’ятником. У вересні 2006 р. з участю міської влади Холма та українського дипломатичного корпусу організовано врочисті заходи з нагоди 140-річчя від народження українського історика та політика, а також наукову конференцію «Холмщина на перехресті історії». Відтак у червні 2007 р. міська рада прийняла декларацію, в якій визнала доцільним «почати працю, пов’язану з ушануванням Першого Президента України Михайла Грушевського» і висловила надію, що «ініціатива ця буде сприяти дальшому примиренню та об’єднанню двох сусідських націй».
Однак, ближче до святкування 150-річчя від дня народження у холмській пресі появилися думки про недоцільність установлення пам’ятника, підкріплені звинувачуванням Грушевського в антипольськості. В результаті було ухвалено компромісне рішення. У вересні 2016 р. поруч із холмською кафедральною православною церквою св. Івана Богослова освятили пам’ятний хрест на честь Михайла Грушевського.
Пам’ятний хрест, встановлений у 2016 р. та меморіальна дошка (1991) присвячені Михайлові Грушевському
Незважаючи на складні і бурхливі
події ХХ ст. та масове виселення українського населення у Холмі залишилася низка цікавих сакральних і громадських споруд – слідів матеріальної
і духовної культури українців. Тому слід всіма силами популяризувати їхню
історію серед молодого покоління українців. Найкраще це здійснювати шляхом
організації туристичних поїздок до Холма і околиць, а також інших міст
південно-східної Польщі, де також залишилися матеріальні сліди духовної і
культурної спадщини українців.
[1] Ян Длугош (1415–1480) – польський історик-літописець і дипломат,
визначний католицький ієрарх, автор “Історії Польщі” (“Хроніка Длугоша” у 12
томах), перші чотири томи якої були надруковані Яном Шелігою на кошти Яна
Щасного Гербурта у Добромильській друкарні.
[2] Іпатіївський літопис – літописне зведення першої половини ІХ ст., отримало назву за місцем
знайдення у монастирі в Костромі.
[3] Яків Суша (1610–1687) єпископ греко-католицької
церкви, василіани, доктор богослов’я, з 1652 р. єпископ Холмський і
Белзький. Автор першої історії Холма, яка неодноразово перевидавалась у 1653,
1648, 1689 і 1780 рр.
[4] Скоропис-Йолтуховський
О.Ф. (10.07.1880–1950) український громадський
політичний та державний діяч, публіцист, автор розвідок на економічні і
політичні теми.
[5] Іларіон (Іван
Огієнко) (02.03.1876 –02.05.1947) – український
вчений, митрополит УАПЦ, політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець,
лексикограф, історик церкви, педагог.
