пʼятницю, 25 листопада 2016 р.

УКРАЇНСЬКИЙ СЛІД У КНЯЖОМУ ЯРОСЛАВІ

Ярослав займає почесне місце серед давніх історичних міст сучасної південно-східної Польщі. Його історія починається в першій половині ХІ ст. коли київський князь Ярослав Мудрий збудував на лівому березі Сяну неприступний оборонний замок, називаючи його своїм іменем. Протягом багатьох століть твердиня виконувала важливе завдання охорони українсько-польського прикордоння.

Вигляд Ярослава у XVI ст. [2].
Здавна Ярослав був багатонаціональним містом. Тут мирно проживали поляки, українці, жиди та інші народи. Перед початком Другої світової війни у Ярославі налічувалось 1800 будинків, у яких проживало близько 20 тис. жителів. За віровизнанням понад 52% жителів вважали себе римо-католиками, 13,9% – греко-католиками, 32,9% – жидами. Події Другої Світової війни цілком змінили національне і релігійне обличчя давнього міста. Вже немає у Ярославі жидів, зовсім мало залишилося українців. Однак, кожна з націй залишила сакральні і громадські споруди – сліди матеріальної культури свого народу. Залишили їх у Ярославі і українці.
Коли в Ярославі збудовано першу українську святиню і де саме вона стояла, встановити неможливо – бракує для цього переказів й писемних історичних джерел. Відомо, що під час другого походу на захід (1030–1031 рр.) князь Ярослав Мудрий заснував на пагорбі Св. Миколая (нині Бенедиктинський) укріплене селище, яке назвав своїм іменем, визначивши йому роль прикордонного оборонного міста. Історик Микола Андрусяк схиляється до думки, що перший храм тут міг бути присвячений Св. Миколаєві, бо ж і сам пагорб назвали ім’ям цього святого, якого дуже почитали на Русі. У літописних згадках з ХІІІ і наступних століть про релігійне життя Ярослава нічого не говориться, однак є відомості, що в цю пору Ярослав був добре укріпленим і стратегічно важливим оборонним містом.
Після того, як у 1375 р. князь Владислав Опольський перемістив місто з пагорба на нинішню територію, в його центрі (де нині стоїть парафіяльний костел), була побудована дерев’яна церква. Вона стояла на давньому цвинтарищі – “Холмі”, де ймовірно були похоронені руські лицарі, що полягли в битвах у ХІІІ ст. При цій церкві понад 200 років діяла міська парафія. У 1580 р. власник Ярослава Ян Костка наказав перенести цю церкву на передмістя Гарбарі, а на її місці постали костел та перша в Галичині єзуїтська колегія, у якій згодом вчився Богдан Хмельницький. Згадана церква простояла на Гарбарах до 1630 р. В 1634 р. на її місці збудували дерев’яну церкву Воздвиження чесного хреста. Напередодні першої світової війни церкву розібрали для консервації та відновлення, однак під час воєнних дій російські солдати спалили дерево з неї у польовій кухні. По храмові зосталися лише знімки та інвентаризація, яку зробив архітектор Мечислав Добжанський. Протягом кількадесяти років українці Ярослава не мали своєї церкви у місті, а належали до парафії Успіння Богородиці на руському передмісті.

Дерев’яна церква Воздвиження Чесного хреста на Гарбарах, знищена 1917 р. [6].

Наступний власник Ярослава князь Олександр Острозький у 1596 р. дозволив українцям збудувати церкву Преображення Господнього (Спаса). Стояла вона ймовірно на перехресті вулиць Руської (тепер Спитка) і Люблінської. Церква була дерев’яною і простояла до кінця XVI ст. При церкві також діяло братство, яке клопотало перед власниками міста про побудову нової мурованої церкви для українців.
Більша частина українців Ярослава у 1670–1685 рр. приступила до унії, визнавши зверхність тогочасного уніатського єпископа Івана Малаховського, що перебував тоді у місті, і зорганізувалися у братство Богоявлення. Ця подія мала для мешканців дуже позитивні наслідки. У 1692 р. українці отримують право займати пости і становища на рівні з поляками. Це було також наслідком прийняття унії у 1691 р. перемиським єпископом Інокентієм Винницьким.
У 1688 р. українці отримали від власника частини міста Юзефа-Кароля Любомирського дозвіл на будову нової церкви і на початку 90-их рр. була збудована церква Богоявлення. З цієї церкви зберігся донині дзвін, який вилили у Гданську у 1699 р. (нині він перебуває у музеї в Ярославі). У 1741 р. у церкві здійснено невеликий ремонт. Правдоподібно після побудови нової мурованої церкви стару дерев’яну розібрали.

Конкафедральна Церква Преображення Господнього

Обидва братства виклопотали у власників міста дозвіл на будову нової мурованої церкви, і 4 червня 1717 р почали її будувати на старих фундаментах замку Костків та Острозьких, який в той час уже перебував в руїні. Однак коштів спершу не вистачало, бо до 1742 р. стіни вимурували лише на кілька метрів у висоту. У 1743 р. за кошти війта, а згодом бургомістра Іллі Вапинського будова значно пришвидшилася. 


Ілля та Пелагея Вапинські – головні фундатори ярославської святині
(портрети з музею у Ярославі) [3].

Незважаючи на те, що будівельних робіт ще не було завершено, перемиський єпископ Онуфрій Шумлянський 17 серпня 1747 р. посвятив церкву. У 1754 р. її поштукатурили, а згодом завершили куполом, який покрили ґонтами. Цього ж року головно за кошти Вапинських інтер’єр церкви оздобили поліхромією, виготовили іконостас і бічні вівтарі. Збудована церква була однонавовим храмом з куполом у стилі рококо. Біля неї стояли священичий дім, господарські будинки та мурована дзвіниця у якій були чотири дзвони з попередньої церкви Богоявлення.
Окрім пожертв на побудову й обладнання церкви Вапинські створили фундацію, кошти з якої призначались на утримання священиків. Князь Август-Олександр Чарторийський затвердив цю фундацію і приєднав до міської церкви приміську парафію Успіння Богородиці. Таким чином утворено собор, до складу якого увійшло семеро духовних осіб. Ці права собору князь Чарторийський затвердив у 1786 р. У травні 1784 р. закінчену будову церкви посвятив тодішній перемиський єпископ Максиміліан Рилло. У 1779 р. в міській управі Ярослава укладено акт заснування нової фундації для ярославської святині. Кошти на її створення надала родина міського депутата Василя Затварницького. Окрім Вапинських, Затварницьких у документах трапляються й інші прізвища доброчинців, що для нової церкви купували і дарували ікони, літургійний посуд та інші потрібні речі.


Мурована церква Преображення до перебудови в 1907 р. [3].

Після Йосифінських реформ у житті ярославської парафії відбулися зміни. Військо зайняло і поруйнувало приміську церкву Успіння. Під час наполеонівських воєн уряд забрав найцінніші речі з міської церкви. Убогішою стала і фундація Вапинських, тому від 80-их рр. XVIII ст. і до початку Першої світової війни при парафії працювало лише двоє чи троє священиків. У ХІХ ст. українці Ярослава увійшли з однією міською парафією, яка охоплювала місто і передмістя з дочірнею церквою св. Онуфрія на Гарбарах та літургійною каплицею по давній церкві Успіння на руському передмісті.
Проте число вірних постійно зростало, особливо з поширенням культу ікони Пресвятої Богородиці, тому наприкінці ХІХ ст. почали з’являтися думки про необхідність перебудови і розширення церкви. У 1902 р. парох о. Іван Хотинецький розпорядився опрацювати проект і кошторис перебудови, який 1907 р. виконав архітектор Мечислав Добжанський. Розбудовою храму зайнявся вже наступний парох о. Кипріян Хотинецький, засновник товариства “Руська бурса св. Онуфрія”, яке в 1902–1904 рр збудувало великий дім, призначений на гуртожиток для українських учнів. Розбудова храму тривала п’ять років: добудували дві бічні нави, розширили сам храм на величину хорів, на верхівці фронтону встановили велике розп’яття роботи скульптора Оркусевича. Всередині храм розписав відомий художник Михайло Бойчук. Розбудований і відновлений храм посвятив 27 жовтня 1912 р. перемиський єпископ Костянтин Чехович.


Отець-канонік Кипріян Хотинецький [3].

Під час першої світової війни церква зазнала деяких втрат: забрано дзвони, понищено бляху на покрівлі, пооббивано стіни. У 1917 р. визначною подією для мешканців Ярослава став приїзд Андрея Шептицького, котрий через Відень повертався із заслання в Росії.


Вітання митрополита Шептицького на залізничній станції в Ярославі [6].

За часів передвоєнної Польщі при церкві активно діяли братства св. Онуфрія та Пресвятої Богородиці. Пароху активно допомагали о. Володимир Дуб, о. Юрій Кікта, о. Степан Гриневецький, о. Карло Гасько. У 1938 р. у парафії було 4477 віруючих, належало кілька будинків і понад 30 га ґрунту.
За часів німецької окупації у Ярославі перебував єпископ-помічник Григорій Лакота (єпископ Йосафат Коциловський перебував тоді у Перемишлі в СРСР). У той час у місті виходила газета “Ярославські єпархіальні відомості”, діяла низка українських товариств та організацій. У липні 1944 р. при переході фронту святиня була трохи пошкоджена внаслідок обстрілу. 15 березня 1945 р. при храмі засновано хресну дорогу.


Зовнішній вигляд церкви Преображення після відновлення 1987–1988 рр. [7].

Однак, вже у квітні-травні 1945 р. ярославські душпастирі були примусово виселені на Радянську Україну. Саму ж церкву в липні 1945 р. перейняв латинський декан о. Владислав Опалінський і вона слугувала за костел для дітей та молоді. У травні 1966 р. церкву остаточно закрили і передали у розпорядження міської влади. Частину церковного майна передали до музеїв Перемишля, Ланцута і Ярослава. В церкві проведено невеликий ремонт, спершу планували влаштувати там музей ікон, згодом склад взуттєвих виробів. Однак у 1975 р. роботи припинено, а церква зазнала подальшого спустошення і руйнування.
Починаючи з кінця 50-их рр. українці греко-католики докладали зусиль щодо відновлення парафії у Ярославі. Від 1956 р. богослужіння східного обряду відправлялися в бічній каплиці парафіального латинського костелу св. Івана. Протягом кількадесяти років це було єдине місце північніше Перемишля, де відправлялися греко-католицькі богослужіння. У 1982 р. заходи щодо передачі йому церкви Преображення розпочав римо-католицький парох Ярослава о. Броніслав Філя. У 1985 р. він отримав дозвіл і перейняв церкву. Два роки по тому у квітні 1987 р. церкву повернули греко-католикам. Після прибирання і провізоричного приготування храму до Літургії 7 червня 1987 р. вперше після 42 років у храмі о. Теодор Майкович і о. Борис Балик відправили перше Богослужіння.
У 1988 р. греко-католики Ярослава урочисто святкували 1000-ліття хрещення Русі-України. З цієї нагоди на лівій стіні храму вмурували пам’ятну таблицю, а перед входом встановили місійного хреста. У 1987–1988 р. у храмі проводились інтенсивні відновлювальні будівельні роботи: зміцнено стіни, відновлено фасад і дах, церкву покрито новою бляхою. У 1990–1993 рр. відновлено поліхромію, покладено нову підлогу й огороджено подвір’я церкви. Віднова сталася головно за кошти колишніх мешканців Ярослава, об’єднаних у товаристві ЯРОКЗА (осідок у м. Чикаго).


Внутрішнє оформлення церкви Преображення після відновлення 1990–1993 рр. [7].

У 1990 р. настоятелем храму став о. Богдан Прах, який відправляв Богослужіння також і в інших близьких селах, де залишилися греко-католицькі храми. Відновлену церкву урочисто посвятили перемиський єпископ Іван Мартиняк, коломийський єпископ Павло Василик за участі перемиського латинського єпископа-помічника Стефана Москви.

Приміська церква Успіння Матері Божої (фрагмент).

Церква Успіння на Руському передмісті (сучасна вул. Чеслави Пузон) існувала вже в 1520 р. Біля неї обладнали лікарню для вбогих хворих. Церква спершу була дерев’яною і невідомо, коли спорудили мурований храм. Вона до 1776 р. була парафіяльною, до якої належали окрім заселеного здебільшого русинами-українцями руського передмістя ще й деякі підміські села. Цього ж року після приєднання до міської парафії Преображення вона стала дочірньою.
Східніше від церкви збудували приходський дім та господарські будинки пароха, прицерковну школу для дяка, дім церковного братства і невеликий лікарняний будинок. З південного боку був великий церковний сад, що простягався аж до оборонного міського валу і з півдня відокремлював Руське передмістя від Краківського. Вже у XVII ст. ця церква була багато устаткованою.
Як зазначає о. Іван Санчиц у 1879 р. саме у цій церкві перебувала нинішня ярославська чудотворна ікона й “уже там прославилася багатьма чудами”. При церкві Успіння щонайменше два рази в році відбувалися велелюдні відпусти: на свято Успіння (28 серпня) і на Покрову (14 жовтня), що їх з розмахом організовувало церковне братство.
Поблизу церкви містився старий парафіяльний цвинтар, на якому споконвіку хоронили українців. Регулярні поховання там відбувались до 1880 р, а востаннє, у 1915 р. там похоронили німецьких солдатів. На цьому цвинтарі спочивають тлінні останки багатьох ярославських парохів. На жаль, після Другої світової війни цвинтар було ліквідовано: могильні горбки зрівняно, пам’ятники скинуто в раніше підготовлену яму. На місці цвинтаря створили парк, який існує до сьогодні.


Давня церква Успіння Богородиці (перебудована під каплицю)

У 1789 р. австрійський уряд завдав приміській церкві Успіння значної шкоди. Її перетворили на склад пороху, знищили притвор і головну наву і врешті уряд продав її на аукціоні. Однак, заходами тодішнього пароха церкви Преображення о. Антона Риботицького храм вдалося викупити. Було проведено ремонт понищених мурів, храм значно зменшили і перетворили на літургійну каплицю. У 1838 р. вдалося відновити інтер’єр каплиці. У 1937–1938 рр. відомий ярославський художник о. Карло Гасько відновив поліхромію каплиці, яка збереглася до наших днів. У 1960-их рр. каплицю почали розбирати, однак зважаючи на протести мешканців міста роботи було припинено.

Чудотворна ікона “Милосердя двері”.

У наукових публікаціях можна знайти різні відомості щодо створення почитуваного у Ярославі образу Пресвятої Богородиці. Автор книжки “Дещо о історії міста Ярослава”, о. Юрій Кікта вважає що вона появилась ще в княжу добу. Подібну думку висловлює відомий польський краєзнавець, автор багатьох туристичних путівників Мечислав Орлович. Інші дослідники відносять виникнення ікони до XVII ст. Встановлено лише, що ікону неодноразово перемальовували. У писемних джерелах збереглися відомості про те, що на зламі XVIIXVIIІ ст. ікона перебувала у приміській церкві Успіння. Ймовірним видається що її перенесли в новозбудовану церкву Преображення в день її посвячення 17 серпня 1747 р.
У 1779 р. тодішній перемиський єпископ Іван Ступницький прикріпив до ікони корони. Під час наполеонівських воєн з ікони зняли дорогоцінну срібну ризу, давши парафії взамін “безвартісні облігації”. У 1890 р. парох о. Іван Хотинецький придбав для ікони нову срібну ризу, яку 1912 р. замінили на нову латунну-позолочену, яку придбав парох о. Кипріян Хотинецький. 22 листопада 1912 р. Апостольська столиця офіційно визнала ікону Пресвятої Богородиці при ярославській церкві Преображення чудотворною.


Чудотворна ікона Ярославської Богородиці “Милосердя двері” [7].

У міжвоєнний період найбільші урочистості за участю чудотворної ікони відбувалися в 1929 р. Тоді в Ярославі величаво відзначали 150-річчя апостольського послання Папи Пія VI і зібраним вірним урочисто проголосили, що єпископська консисторія у Перемишлі почала клопотання перед Апостольською столицею про коронування ярославської ікони. Однак до початку Другої Світової війни коронацію здійснити не вдалося.
Після виселення греко-католиків ікона до 1974 р. перебувала у зачиненій церкві, потім у 1977 р. її передали до ярославського музею. Згодом ікону передали на дослідження до Академії мистецтв у Варшаві звідки вона повернулася до Яроcлава аж у 1986 р. На початку 1993 р. ікона була передана греко-католицькій громаді і поміщена на давньому місці культу в церкві Преображення.
Цього ж року перемиський єпископ Іван Мартиняк поновив приготування до коронації ікони. Ярославський парох через єпископа передав до Апостольської столиці обширну і документально підтверджену заяву з проханням про коронацію і влітку 1995 р. з Ватикану надійшла позитивна відповідь. Тоді ж і зародилася думка провести у Ярославі в 1996 р. церемонію коронації ікони й поєднати її зі святкуванням 400-ліття Берестейської унії. Після довгих дискусій рада міста дала згоду на спорудження вівтаря і проведення головного Богослужіння в центральній частині міста перед ратушею.
На урочистості присвячені коронації ікони 16–18 серпня 1996 р. зібралися прочани з усієї Польщі. Кільканадцять автобусів з паломниками прибули із України, головно від товариства “Надсяння”. Свято удостоїли своєю присутністю загалом 35 римо-католицьких і 11 греко-католицьких єпископів з Польщі, України, Хорватії, Франції. Відтоді ярославська святиня стала головним марійським паломницьким центром греко-католиків у Польщі. Вона також належить до найпопулярніших місць почитання Богородиці у всьому світі. У серпні 2011 р. відзначалося 15-ліття коронації Ярославської Богородиці, яке теж мало дуже урочистий характер. У 2015 р. на прохання Папи Римського Франциска ікона Богородиці “Милосердя двері” офіційно відкривала ювілейний рік милосердя у всій Католицькій церкві, що є особливим знаком для України.

Державна гімназія з українською мовою викладання у Ярославі

Неповторну сторінку в українське життя Ярослава та історію української національної освіти вписала державна українська гімназія з українською мовою викладання у Ярославі. Заснування цієї гімназії слід пов’язати із заходами проф. Омеляна Бачинського, що працював урядовцем у відділі культури та науки при Ґенерал-ґубернаторстві та проф. Євгенові Форостині, згодом першому директорові цієї гімназії.
Спершу німецька влада дозволила відкрити випускні курси і відразу 20 травня 1940 р. почалося навчання у двох відділах за математично-природничою і гуманістичною програмами. Курси відбувалися у будинку давньої польської гімназії і через три місяці закінчилися випускними екзаменами (всього зголосилося 156 кандидатів). Звіт з цих курсів дав змогу Українському Допомоговому Комітету, заснувати у Ярославі державну гімназію з українською мовою викладання. Гімназія була повною восьмикласною гуманістичного типу і працювала аж до приходу більшовиків 23 липня 1944 р. За цей час відбулося чотири випуски, а число випускників сягнуло понад 500 чоловік. Гімназія провадила окремі гуртожитки для дівчат і хлопців, при ній діяв добрий хор (керівник Володимир Мелех), працювала бібліотека, силами молоді влаштовувалися спортивні змагання та туристичні подорожі.
У червні 1941 р. під час наступу на схід німецька влада мобілізувала на перекладачів для армії майже усіх професорів гімназії, однак поступово більшість з них повернулася додому до учительської праці. Тоді директором гімназії став відомий педагог і науковець проф. Маркіян Терлецький, який очолював її аж до евакуації в 1944 р. В учительському складі гімназії працювали здебільшого вчителі з колишньої української гімназії у Перемишлі.


Управа і персонал Українського Допомогового комітету в Ярославі, 1940 р.
крайній справа в першому ряді директор гімназії проф. Маркіян Терлецький [6].

При гімназії діяли інтернати, в яких розміщалися учні з-поза Ярослава. Результатом досить доброї підготовки української молоді в гімназії став факт участі багатьох колишніх гімназистів в УПА чи дивізії “Галичина”. Багато з них віддали найбільшу жертву – своє юне життя за наші найвищі національні ідеали.


Будинок української гімназії у Ярославі на вул. Святого Духа
(тепер технічна і загальноосвітня школа імені Степана Банаха) [5].

Гімназія розташовувалась спершу в кімнатах УДК в Ярославі а згодом в будинку колишньої польської гімназії. Це був гарний триповерховий будинок з широкими коридорами. Тут гімназія займала партер і перший поверх будинку, а на другому містилася Українська торговельна школа. Приміщення гімназії було досить добре, школа була добре освітлена, мала водопровід, електрику, газ, спортивний зал і спортивний майданчик позаду будинку. Однак, тому що весь другий поверх займала торговельна школа, відчувався брак приміщень для лабораторій і кабінетів, а всі книги були згромаджені в одному приміщенні, що не давало змоги користуватися ними як слід.
Незважаючи на складні і бурхливі події ХХ ст. та масове виселення українського населення у княжому Ярославі залишилася низка цікавих сакральних і громадських споруд – слідів матеріальної і духовної культури українців. Тому слід всіма силами популяризувати їхню історію серед молодого покоління українців. Найкраще це здійснювати шляхом організації туристичних поїздок до Ярослава і околиць, а також інших міст південно-східної Польщі, де також залишилися матеріальні сліди духовної і культурної спадщини українців.

Література:

1.      Готфрід К. Ілюстрований путівник по Ярославу з планом міста / Казимир Готфрід. – Ярослав, 1937. – 61 с.
2.      Орлович М. Ярослав, його минуле і пам’ятки (ілюстрований путівник) / Мечислав Орлович. – Львів-Варшава, 1921 – 140 с.
3.      Прах Б. Милосердя двері. Чудотворна ікона Ярославської Богоматері / Богдан Прах. – Львів, вид-во УКУ, 2016. – 166 с.
4.      Туристичний план міста Ярослава. 1:15000. – Центр культури і промоції в Ярославі; СП “Європілот”, 2015.
5.      Ярославська гімназія 1940–1944 р. Книга пам’яті з нагоди 50-річчя останньої матури. – Львів, 1994. – 175 с.
6.      Ярославщина і Засяння 1031-1947. Історично-мемуарний збірник / ред.-упор. Мирослав Семчишин. – Нью-Йорк–Париж–Сідней–Торонто, 1986. – 797 с.
7.      Портал ФотоПольща. – Електронний ресурс. – Режим доступу: http://jaroslaw.fotopolska.eu.














1 коментар:

  1. Я порекомендую будь-кого, хто шукає кредит для бізнесу, містеру Бенджаміну, який допоміг мені позику на чотири мільйони доларів США для запуску мого бізнесу, і це було швидко. При отриманні позики у них було дивно, наскільки легко їм було працювати. безпечний. Це, безумовно, був позитивним досвідом. Уникайте сюди шахраїв і зв’яжіться з містером Бенджаміном Он. 247officedept@gmail.com. WhatsApp ... + 19893943740. якщо ви шукаєте кредит для бізнесу.

    ВідповістиВидалити