ПРО ВТРАЧЕНІ ПОЛЬСЬКІ ПАМ’ЯТНІ ТАБЛИЦІ У ГОЛОВНОМУ КОРПУСІ ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

 У 1922-23 н.р. Його Магніфіценція Ректор Ян Каспрович почав здійснювати заходи, щодо реалізації давнішого задуму, аби в головному корпусі Університету встановити таблицю на честь загиблих студентів. Проект рисунка цієї таблиці виконав проф. А. Шишко-Богуш з Політехніки і надіслав його до Університету ще в серпні 1922 р. Сам текст напису на таблиці уклав ректор Я. Каспрович, першу частину прозою, а другу – поетично, залишаючи остаточне рішення щодо стилю напису авторові проекту. Виготовлення таблиці доручили скульптурно-керамічній фірмі Генрика Пер`єра.

Таблиця в холі, присвячена пам'яті полеглих студентів

5 лютого 1923 р. о першій годині після полудня відбулося урочисте відкриття пам’ятної таблиці студентам університету, які загинули в роки Першої світової війни. В цій урочистості прийняли участь окрім членів Сенату Університету о. єпископ Б. Твардовський, який посвятив таблицю, воєвода К. Грабовський, генерал В. Єнджеєвський, віцепрезидент міста д-р. Л. Стагль та багато інших гостей.

Перед мармуровою таблицею, вмурованою у вестибюлі Університету спершу виступив Ректор, о. С. Нараєвський, який звернувся до присутніх такими словами:

“Достойні гості!

Незабаром повинна впасти заслона з цієї таблиці, присвяченої пам’яті загиблим студентам Університету Яна Казимира. Однак, перед тим як це станеться, і промовить пан проректор Каспрович, за часів ректорату якого Сенат ухвалив рішення про встановлення цієї таблиці, хочу виголосити до присутніх гостей декілька слів.

Студенти нашого Вишу, які віддали життя на захист Польщі отримали внутрішню нагороду в формі засвідчення про сплату боргу Вітчизні цим своїм героїчними актом. Однак, справедливість вимагала, щоби суспільство відповідним чином зрозуміло велич їхньої посвяти і до внутрішньої нагороди додало ще й зовнішню. Це моральне зобов’язання зрозумів Університет Яна Казимира і це власне і є причиною того, що ця таблиця знаходиться тут. Хто би сюди не прийшов, і його погляд потрапив на неї, нехай згадає пролиту за кров і в душі нехай відзначить пам’ять полеглих студентів.

А тепер звертаюся до Вас, пане проректоре, щоби Ви здійснили акт відкриття таблиці.”

 Проректор Я. Каспрович представив історію створення цієї таблиці, після чого урочисто відкрив її з побажаннями, щоби у майбутньому кожен Сенат захищав цю будівлю і таблицю, встановлену на честь загиблих героїв. Наприкінці виступив ще студент Є. Жеровський, виразивши готовність, коли надійде така потреба, продовжити ідею загиблих студентів.

Друга таблиця, присвячена пам’яті здійсненої ще в 1919/20 р. передачі посеймових будівель в користування Університету “науці польській на славу, молоді на користь”, як зазначив у останньому куплеті вірша на таблиці Й.М. Ректор Я. Каспрович. Цю таблицю також виготовила вищевказана фірма Г. Пер’єра. Для створення цих пам’ятних таблиць Міністерство віровизнання і публічної освіти признало для Університету окремий грант в розмірі 3 500 000 польських марок.

Таблиця над входом до актової зали, присвячена передачі будинків Галицького сейму Університетові

 W roku akademickim 1919-1920

Wszechnicy tej istnienia dwieście pięćdziesiątej dziewiątej

Gdy po wojny światowej ciężkich przejściach

A zamachów drogiemu miastu grożących

Przezwyciężeniu Pełnię PRACY Szczęśliwie PODJĘTO

Wszedł UNIWERSYTET JANA KAZIMIERZA

Z WOLI Rządu RZECZYPOSPOLITEJ

za rektoratu alfreda halbana

W PROGI GMACHU DAWNEGO SEJMU DZIELNICOWEGO Świecąc W NIM 03 MAJA 1920 ROCZNICE KONSTYTUCJI

Wdzięcznością Względem OJCZYZNY Przejęte

rektor jan kasprowicz i senat

W roku akademickim 1920-1921

Oddanie tego gmachu trwalej pamięci przekazują

NAUCE POLSKIEJ NA Chlubę, Młodzieży NA POZYTEK

 

ПРО СКУЛЬПТУРИ НА ФАСАДІ ГОЛОВНОГО КОРПУСУ ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Проект оздоблення будівлі Галицького сейму викликав значні контраверсії. Попередні архітектурні плани передбачали, що на аттику головного фасаду буде розміщена скульптурна група. Нижче, над головним карнизом – чотири статуї, дві групи скульптур обабіч головного входу, та дві групи у сходовій клітці – по обидва боки від входу до зали засідань. Крім цього, сама зала засідань сейму мала бути прикрашена скульптурами, які мали стояти в спеціально виготовлених для цього нішах.

Для окреслення тематики цих скульптур Крайовий виділ створив спеціальну комісію. Вона зібралася під головуванням віце-маршалка сейму Октава Петруського у такому складі: Юліуш Ґохберґер, д-р Войцех Кентшинський (тогочасний директор закладу імені Оссолінських), д-р Ксаверій Ліске, д-р. Антоній Малецький, д-р. Роман Пілат, Генрик Родаковський, д-р. Ісидор Шараневич, Юліан Захаревич. Ця комісія запропонувала таку тематику скульптур:

·        на аттику скульптурна група “Законодавство, яке бере в опіку Польщу і Русь;

·        нижче на карнизі фігури, які уособлювали “Мудрість”, “Віру”, “Любов до Вітчизни” і “Пожертву” (або “Справедливість”);

·        обабіч головного входу – скульптурні групи “Освіта” і “Праця”;

·        у сходовій клітці – скульптури “Воля” і “Єдність”.

"Львівська" комісія для сульптурного оформлення будівлі сейму

Однак, оскільки питання скульптурного оздоблення будівлі сейму мало для Крайового виділу виняткове значення, ці плани з метою консультації вислали до Краківської академії мистецтв. Однак, у Кракові появилася зовсім інша концепція скульптурного оформлення будівлі. Остаточно з цією метою там створили нову комісію з представників мистецьких середовищ Кракова і Львова у такому складі: Октав Петруський, Юліуш Ґохберґер, д-р Ксаверій Ліске, д-р Антоній Малецький, д-р Роман Пілат, д-р Юзеф Верещинський, д-р Юзеф Шуйський, д-р Юзеф Лепковський, д-р Францішек Пекосінський. Ця комісія запропонувала дещо інший вигляд скульптурного оформлення:

·        на аттику: скульптурна група “Геній Вітчизни”, який поширює свою опіку на Галичину з Великим Краківським князівством, які символізували жіноча фігура – Вісла і чоловіча – Дністер;

·        нижче на карнизі – чотири постаті, які символізують Правду, Любов, Віру і Справедливість;

·        обабіч головного входу дві скульптурні групи: “Освіта” і “Праця”;

·        у сходовій клітці – чотири скульптури володарів Польщі і Русі у двох парах: Мєшко І і Казимир Великий та Володимир Великий і Ярослав Мудрий.

"Краківська" комісія для сульптурного оформлення будівлі сейму

Заплановані скульптури згодом унаслідок конкурсу – з якого з самого початку виключили іноземних митців, були замовлені у відомих тогочасних скульпторів. Група на аттику та групи при вході – у Теодора Риґера, “Любов” і “Справедливість” та постаті чотирьох володарів у Зигмунда Трембецького, а “Правда” і “Віра” – у Фелікса Микульського.

Автори скульптур у будівлі сейму

Приступаючи власне до будівельних робіт, передбачалося, що вони будуть завершені влітку 1880 р. Для того також запланували візит до сеймової будівлі цісаря Франца Йосифа, який у вересні цього ж року відвідав Галичину. Однак, будівельні роботи тривали з певним запізненням, тому монарх відвідав ще не повністю закінчену будову. Завдяки цьому візиту львів’яни змогли побачити фасад будівлі ще перед завершенням робіт, адже зі сторони Єзуїтського парку тимчасово розібрали риштування, а на фасаді, на місці майбутніх скульптур встановили їхні муляжі, виготовлені з картону.

 

 

1.       Мудрий М. Будівля Галицького сейму: амбіції, можливості, смисли // Вісник Львівського університету. Серія історична. 2016. Спецвипуск. С. 152–166.

2.       Радковець П. Історія Галицького крайового Сейму або як у Львові діяв найвищий законодавчий орган Галичини https://tvoemisto.tv/uk/opinions/140037-galytskyy-seym

3.       Starzyński P. Budowa gmachu Sejmu Krajowego we Lwowie w latach 1877–1881 // Lwów: miasto – społeczeństwo – kultura / Studia z dziejów Lwowa pod red. H. W. Żalińskiego i K. Karolczaka. Kraków, 1998. T. II. S. 133–136.

4.       Szuro S. Powstanie gmachu Sejmu Krajowego we Lwowie (budynek obecnego Uniwersytetu Lwowskiego) // Studia Polsko-Ukraińskie / Południowo-Wschodni Instytut Naukowy w Przemyślu. 2006. T. 1. S. 135–143.

Про візит цісаря Франца Йосифа до Галицького сейму.

Візит цісаря Франца Йосифа до Галицького сейму, картина Генрика Родаковського, 1881

Будівлю Галицького сейму, котра після того, як прибрали риштування і святково її декорували, мала дуже гарний вигляд, цісар відвідав 13 вересня 1880 р. о пів на третю після полудня. Пишні сходи та імпозантна зала засідань, не зважаючи на тимчасову провізоричну підлогу і ще не повністю закінчене архітектурне оздоблення викликали приємне здивування всіх присутніх, навіть іноземних журналістів. У залі засідань навпроти головного входу на підвищенні встановили чотири портрети колишніх маршалків сейму, серед яких найбільше зацікавлення викликав новостворений портрет графа Людвіка Водзіцького пензля Генрика Семирадського. Перед цими портретами встановили столик з красивим, спеціально придбаним для такої оказії письмовим приладдям і золоте перо, котрим цісар мав вписати своє ім’я до пам’ятної книги. Посли Сейму, що зібралися в залі у великій кількості, вбрані переважно у національних строях, утворили в центрі зали подвійну шеренгу. 

Маршалок Сейму Людвік Водзіцький (1877-1880).

Крайовий виділ з чисельною групою урядників та представників комітету будови Сейму очікували монарха поблизу в’їзної брами. Коли цісарська карета появилася на повороті вул. Маєра залунали гучні вигуки у міському парку, нижня частина якого, що безпосередньо прилягала до будівлі Сейму була переповнена мешканцями. Цісар наблизився до членів Крайового виділу, а маршалок Водзіцький представив йому п. Октава Петруського, як свого помічника-референта, з яким монарх ласкаво спілкувався про зовнішню привабливість будівлі. Після цього імператору представили Юліуша Ґохберґера, як автора планів і головного виконавця будови, з яким цісар спілкувався, щиро вітаючи його із завершенням будівлі, яка так гарно вдалася, незважаючи на те, що хоча би через нерівність вул. Костюшка нелегко було архітектору боротися з умовами місцевості. Монархові представили також скульпторів, п. Риґера, Марконі і Трембіцького, а також членів комітету будови і деяких найвищих урядників з кожного відділу. Монарх коротко порозмовляв ще з декількома урядниками, як то з д-ром Ґловацьким, радником Мохнацьким, п. Любоменським, директором школи в Дублянах, поцікаввившись про стан цього закладу та з д-ром Неуссом. Під час входу цісаря до головної зали поміж шеренгами, посли Сейму тричі гучними вигуками привітали його. Цісар відповів на вітальну промову маршалка Сейму побажанням, щоби ця чудова будівля стала набутком важливої для краю праці. Потім він оглянув залу й портрети і урочисто вписав польською мовою своє ім’я до пам’ятної книги. З найласкавішою привітністю Цісар ще звернувся до посла Сейму і Райхсрату п. Освальда Бартманського, спитавши про теперішні його заняття. Із головної зали цісар вийшов на головний балкон, де його гучно привітала громадськість, що чисельно зайняла нижню частину міського парку. Гучні привітання і вигуки лунали весь час перебування монарха на балконі.

      

Архітектор Юліуш Ґохберґер (1840-1905)

Під час відвідування будівлі Сейму головні пояснення монархові надавали маршалок Сейму, п. О. Петруський та Ю. Ґохберґер. В залі засідань Крайового виділу маршалок звернув увагу монарха на одну зі стін, на якій планували розмістити картину Яна Матейка «Люблінська унія», а навпроти неї – галерею портретів маршалків Галицького сейму. Маршалок зауважив, що центральне гонорове місце заплановане для портрета імператора. Цісар у відповідь запитав, чи виконання цього портрета вже розпочалося, на що маршалок відповів, що поки що ні. Тоді монарх заявив, що сам постарається про виготовлення цього портрета, на що отримав шанобливу подяку.

Картина "Люблінська унія", Ян Матейко, 1869

Розмовляючи з маршалком та його заступником п. О. Петруським монарх ще раз вернувся до головної зали, а звідти спустився сходами вниз, щоби направитися до будівлі Осолінеуму. По дорозі до установи цісаря постійно оточували голосні привітання вдячної громадськості, яка зайняла всі вулиці від міського парку до закладу імені Оссолінських.