Про візит цісаря Франца Йосифа до Галицького сейму.

Візит цісаря Франца Йосифа до Галицького сейму, картина Генрика Родаковського, 1881

Будівлю Галицького сейму, котра після того, як прибрали риштування і святково її декорували, мала дуже гарний вигляд, цісар відвідав 13 вересня 1880 р. о пів на третю після полудня. Пишні сходи та імпозантна зала засідань, не зважаючи на тимчасову провізоричну підлогу і ще не повністю закінчене архітектурне оздоблення викликали приємне здивування всіх присутніх, навіть іноземних журналістів. У залі засідань навпроти головного входу на підвищенні встановили чотири портрети колишніх маршалків сейму, серед яких найбільше зацікавлення викликав новостворений портрет графа Людвіка Водзіцького пензля Генрика Семирадського. Перед цими портретами встановили столик з красивим, спеціально придбаним для такої оказії письмовим приладдям і золоте перо, котрим цісар мав вписати своє ім’я до пам’ятної книги. Посли Сейму, що зібралися в залі у великій кількості, вбрані переважно у національних строях, утворили в центрі зали подвійну шеренгу. 

Маршалок Сейму Людвік Водзіцький (1877-1880).

Крайовий виділ з чисельною групою урядників та представників комітету будови Сейму очікували монарха поблизу в’їзної брами. Коли цісарська карета появилася на повороті вул. Маєра залунали гучні вигуки у міському парку, нижня частина якого, що безпосередньо прилягала до будівлі Сейму була переповнена мешканцями. Цісар наблизився до членів Крайового виділу, а маршалок Водзіцький представив йому п. Октава Петруського, як свого помічника-референта, з яким монарх ласкаво спілкувався про зовнішню привабливість будівлі. Після цього імператору представили Юліуша Ґохберґера, як автора планів і головного виконавця будови, з яким цісар спілкувався, щиро вітаючи його із завершенням будівлі, яка так гарно вдалася, незважаючи на те, що хоча би через нерівність вул. Костюшка нелегко було архітектору боротися з умовами місцевості. Монархові представили також скульпторів, п. Риґера, Марконі і Трембіцького, а також членів комітету будови і деяких найвищих урядників з кожного відділу. Монарх коротко порозмовляв ще з декількома урядниками, як то з д-ром Ґловацьким, радником Мохнацьким, п. Любоменським, директором школи в Дублянах, поцікаввившись про стан цього закладу та з д-ром Неуссом. Під час входу цісаря до головної зали поміж шеренгами, посли Сейму тричі гучними вигуками привітали його. Цісар відповів на вітальну промову маршалка Сейму побажанням, щоби ця чудова будівля стала набутком важливої для краю праці. Потім він оглянув залу й портрети і урочисто вписав польською мовою своє ім’я до пам’ятної книги. З найласкавішою привітністю Цісар ще звернувся до посла Сейму і Райхсрату п. Освальда Бартманського, спитавши про теперішні його заняття. Із головної зали цісар вийшов на головний балкон, де його гучно привітала громадськість, що чисельно зайняла нижню частину міського парку. Гучні привітання і вигуки лунали весь час перебування монарха на балконі.

      

Архітектор Юліуш Ґохберґер (1840-1905)

Під час відвідування будівлі Сейму головні пояснення монархові надавали маршалок Сейму, п. О. Петруський та Ю. Ґохберґер. В залі засідань Крайового виділу маршалок звернув увагу монарха на одну зі стін, на якій планували розмістити картину Яна Матейка «Люблінська унія», а навпроти неї – галерею портретів маршалків Галицького сейму. Маршалок зауважив, що центральне гонорове місце заплановане для портрета імператора. Цісар у відповідь запитав, чи виконання цього портрета вже розпочалося, на що маршалок відповів, що поки що ні. Тоді монарх заявив, що сам постарається про виготовлення цього портрета, на що отримав шанобливу подяку.

Картина "Люблінська унія", Ян Матейко, 1869

Розмовляючи з маршалком та його заступником п. О. Петруським монарх ще раз вернувся до головної зали, а звідти спустився сходами вниз, щоби направитися до будівлі Осолінеуму. По дорозі до установи цісаря постійно оточували голосні привітання вдячної громадськості, яка зайняла всі вулиці від міського парку до закладу імені Оссолінських.